родин творило поколїнє; всї, що належали до поколїня були свобідні і собі рівні. Найвисшою властию у Словян було віче, в якім брали участь всї, що належали до поколїня.
Словяни жили просто, мешкали в малих хатках, звичайно далеко віддалених від себе, були побожні, релїґійні, горячо привязані до своєї землї, свободу цїнили висше житя, в обходженю з другими були щирі, отверті і гостинні. При тім всїм відзначали ся трудолюбивостию, ощадностию і зносили терпеливо голод, спрагу і труд. До війни були не охочі і брали за оружиє лише в оборонї землї, та личної свободи. (Їх оружиєм були щит, ратище і стріли; бороли ся все пішо.) Не бракувало Словянам і лихих прикмет, як брак згоди і витревалости та наклін до сварки, тому і не дивно, що позбавлені всякої тїснїйшої полїтичної орґанїзациї скоро підлягли чужим наїздникам.
Релїґія Словян. Віра Словян була поганьскою, однак мали они понятє про одного великого бога, котрий удержує цїлий сьвіт, нагороджає добре і карає зле. Сего бога почитувано під ріжними назвами: Перун, Сварог, Радеґаста, а найчастїйше під іменем Сьвятовида, котрого представляли собі з чотирма обличиями (бог, що все видїв на всї 4 сторони сьвіта.) Побіч найвисшого бога
