Я росказав старим, що сам знав про дитину, росказав і про те, що братика його за вроду взяли пани, а нього не схотіли.
— А дитина добра, — додав я, бо це таки була правда. — Беріть, люде добрі; може доведете до розуму, і втіха вам буде на старість.
Вони і взяли Жоржика, зараз переіменувавши дитину з того „панського“ ймення на звичайного нашого Юрка.
Старі мені дуже вподобалися, більше за панів Гордієнків: прості були, добродушні. Він був швець.
— Як-що буде слухняний та добрий, то буде з його такий швець, як і я. А я, паночку, й для Бурка роблю, на Хрещатику. Хата у нас своя, і корівчина, і свинка, і птиця — все, як слід. Йому-ж і лишиться все, з собою не заберемо: і хата і майстерня. Родичів у нас нема.
— Щасти вам, Боже, люде добрі.
І всиновив Жоржика швець Матвій Прищепа з Слобідки з по-за Дніпра.
— Може щасливіша доля судилася щьому „рудому“ у простого шевця, ніж „чорнявому“ в багатих панів, — подумав я.
Де-що потім, випадково, я чув про тих діток, хоч не бачив їх уже ніколи.
Одного разу, літ може з десять після того, я купував собі черевики у Бурка. Вже виходив я з ма-
