Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/45

Пога́не вутя́тко.

ема́ в сві́ті, як на селі, та ще на́дто літом! Жита́ хиля́ються, кива́ючи своїми золотими коло́ссями. Овес зеленіє. По степу́ скрізь рядками стоять копи́ці пахучого сіна; леле́ка між ними пова́жно переставля́ свої черво́ні ноги, та скрего́че щось по бусурма́нському, пе́вно від матері перенявши сю мо́ву. А навкруги́ геть простягли́ся те́мні ліси́ з глибокими озе́рами.

 І спра́вді, на селі було так хо́роше, так весело! Сонечко ся́ло і своїм ясни́м про́мінем на́че обливало старе́ньку осе́лю, з широким ро́вом навкруги́, в ко́трому блища́ла вода; лопу́х аж до самісенької води нахиляв своє широке листя: лопуши́ння було таке високе, що на́віть і дити́-