Да́рма, — а дівчина була собі гарне́сенька на про́чудо, на́віть і хрущо́ві споча́тку такою здала́ся; але, як почали́ усі її га́нити, то й ёму вона стала не до вподо́би, — не захтів він її більше коло се́бе трима́ти: от, узяв, та й зсади́в з дерева на квітку, на лісову зірочку, — розвязав їй світа.
Заплакала дівчи́нонька через ту знева́гу, заплакала, що на́віть хрущі цурались її за мизе́рність. А про-те вона була така́ делікатне́сенька, як роже́вий листо́чок! От так і жило́ бідне дівча́тко однісіньке на цілий ліс.
Сплела́ вона собі з соломи коли́сочку, та й повісила її під лопуши́ною, щоб од дощу захища́ла. Їла ж соло́дкий мед із квіто́к, а пила ро́су, що ра́нком на ли́стя сіда́ла.
Так мину́ло і літо, мину́ла й о́сінь; аж ось і зіма незаба́ром, — довга, хму́ра, холо́дна. Все пта́ство, що своїм щебета́нням так її розважа́ло, зняло́ся у ви́рій; всі квітки́ пожо́вкли, і лопуши́на на́віть, що була для неї я́ткою, — зівья́ла, скрути́лась, лишивши по собі тільки посо́хле баділля.
Тримтіла дівчино́нька мане́сенька од хо́лоду тим гірш, що й оде́жа порва́лась на шма́ття. А
