Пальці-ж, не кажучи й слова, встромили її в куховарчиного черевика: підошва ёму була геть підтопталася, то тра було залатати.
— «От, груба робота!» зітхнула голка: — «не пролізу я ніколи в світі; одже переломлюсь!» Коли справді: взяла, та й переломилася!
— «Чи-ж я не казала, — крикнула, — що я тонесенька?»
— «Тепер вона не варт і чого!» — подумали пальці; але про-те її не закинули. Куховарка зліпила на ню з воску головку, та й заткнула в свого очіпка.
— «От я і шпилькою стала!» зраділа голка: — «я таки добре знала, що стану в шанобі: з путнёго путнє й буде!» Аж усміхнулась собі нишком, бо голчиного сміху чути не можна. Сиділа-ж вона в очіпку так весело, та гордо, наче вельможна пані в ридвані.
— «Не прогнівайтесь, пані-матко, що я запитаю: чи ви, пак, не з щирого злота?» — обернулась вона до сусідки булавки: — «ви такі показні з себе і маєте власну голову Тільки вона, здається, трохи по-
