Сторінка:Казки Андерсена з короткою ёго життєписью (1873).pdf/96

Комі́рчик.

ив собі-був джиgуне́ць, та тільки й ма́нку — що голівна́ щітка, та роззува́ло; але у ёго ще був комі́рчик пречуде́сний: об цім-то ко́мірі й річ!

Був уже той комірчик на порі і задумав жени́тись.

От, раз і тра́пилось ёму у пранні з підвя́зкою вку́пі лежати.

— «Біс ёму!» дума комірчик: — «з ро́ду-віку не бачив нічо́го такого вродли́вого, та струнко́го, як ця личи́на; що то за деліка́тне, та миле́сеньке!» — «Насмілюсь», до неї каже: — «запита́тись, панно, як Ваше мення?»

— «Не скажу́!» одмо́вила підвя́зка.