Шевці, кравці, ремеслинник в хаті ни всидів.
По вулицях, по базарах жумаки курили,
В католическом соборі на збор дзвонили.
Декотрі думали, що город занявся,
А иншії, що жидівский Мішіяш народився.
Али хто видів чорного попа з рогами,
То каждий думав, що піймали чорта меже видумами (sic).
Став піп перед дверема Духовной Палати
І подали протопопу бумагу читати.
Протопоп, прочитавши, дужи задивився,
Вибіг на двір, зирнув на кума, аж перистрашився:
„Що ти, бідний Корчевський, зробив? Бачиш, як Бог карає
„Такого, котрий Божого закону ни ховає!
„Я ж тобі того ни дарую ради Христа муки:
„Отдам тебе, як слєдуе, в катовскії руки“.
І скончивши протопоп свою виговору:
„Возміт рихло“ — крикнув на пахолків, — „чудесну потвору!“.
„Хутенько справля[й]тись і часу ни гайти: (?)
„Розстягніт по своєму, 500 палок дайти!“.
Швитко молодці, як льви, попа пірвали,
Чорну шкуру рогатую цубко натягали.
По такому наказаний, став піп цикотати
Та на свою гладенькую жінку нарікати:
„Сопруго моя, супруго! що ти ми зробила?
„Ти мине до всього діла намовила!
„Ти без туги сидиш вдома, — мене поблікуют,
„Палками без милосердія в шкуру дуют!“.
Протопоп розгорачився і, дужи сердитий,
Ни позволив попови дати їсти ні пити.
Налаявся, наругався, заклявся без чести,
Казав єго під коновойом по всіх містах вести,
По городах, по селах, по церквах, щоби всюди знали,
Щоби всі люди чудиса Божі пізнали,
А попи всі, видівши, щоби каялися,
Всього діла худого крепко стириглися.
І так наш бідний Кор[ч]евський всюди волочився,
Всякий народ удивлявся, і сам соромився.
Зайшов він до Почайова[1], де Христовая Мати
Виликі чудиса зсилає. А хто хочи знати:
Сліпі, глухі і порчені
Там грішнії во всім гріху бувают спасені.
Али хто там хоче спасенья доступити,
Повинин перши душу свою з хрихів (sic) очистити.
