переписане від неї, я негайно звіряв її копії з самим первописом; та ще потім доводилося звіряти аж три рази: один раз — після зредагування перед одданням до друку, а два раза — підчас друкарської коректури. Зазначити я тут повинен, що останню коректуру обов'язково читав вкупі зо мною голова Історично-Філологічної Катедри Академії Наук — акад. А. Е. Кримський, і ми вдвох совісно й пильно перевіряли кожнісіньке слово без винятку.
Дещо з текстів Димінського (правда, зовсім небагато) уже давненько побачило світ: десятка два його записів анонімно надрукував П. П. Чубинський у II томі свого дуже відомого видання „Трудь зтн.-стат. экспедиціи въ Западно-Русскій край“ (Спб. 1878), та деякі оповідання про відьом та „нечисту силу“ оголосив року 1876 М. Драгоманов у своїй збірці „Малорусскія народнья преданія и разсказы“, без зазначення одначе, що записи тії поробив Димінський[1]. Нечитка рука Димінського, аж на-продиво нерозбірна, сталася очевидячки за головну причину, що ті друком опубліковані записи містять у собі як-найгрубіщі помилки та кричущі нонсенси[2]. До того-ж і Чубинський і Рудченко (що подавав Драгоманову матеріяли) вважали за можливе переробляти подільську Димінського мову на полтавський лад (прим. замість „єго“ друкували „його“; „ходят“ заміняли на „ходять“; „польованя“ на „полювання“, і т. ин.). Ясно, що таким способом вони подали цілком неправдиву картину західньо-подільського діялекту[3].
Приступаючи до редагування всього матеріялу, я натурально став перед нелегким питанням: якої системи триматися? Я особисто за найзручнішу систему вважаю систему М. Драгоманова, яку він практично перевів в „Малорусскихъ преданіяхъ и разсказахъ“ (К. 1876). Тієї самої системи тримався, як відомо, і инший видатний наш етнограф Б. Д. Грінченко в своїх „Этнографическихъ Матеріялахъ“ (Черн., т. I, 1895, та т. II, 1896). Порадившися із своїми шановними
- ↑ П. Чубинський, подаючи оповідання в записах Димінського, зовсім не позначив імення записувача (навіть і місцевости, звідки зроблено запис); а в збірці М. Драгоманова знаходимо кожен раз зазначку: „Передалъ И. Р-ко“ (= відомий наш етнограф Іван Рудченко), і хтось міг-би подумати, що й записи ті поробив не хто, як сам-таки Рудченко.
- ↑ Почасти причиною могла бути і невелика знайомість полтавця Чубинського з лексичним запасом західньо-української мови, — річ, для тодішніх часів (1870-их рр.), цілком звичайна.
- ↑ Котрі Димінського записи, надруковані у збірці Чубинського, ми маємо в первописі самого Димінського, ми тії — річ ясна — друкуємо за автографом. Але у Чубинського єсть і декільки таких записів, яких ми не маємо повністю в нашій рукописній Димінського збірці. Довелося такі передрукувати з II т. „Трудовъ“, тільки-ж поодкидавши всю тую полтавізацію, яку надав їм Чубинський (тоб-то друкувати не „його“ а „єго“, „роблят“ а не „роблять“, „польованя“, а не „полювання“ і т. ин.).
труду. Взагалі треба сказати, мало чи не кожен співробітник Академії Наук багато завдячує О. Г. Бухтієвій, коли доводиться щось друкувати в академічних виданнях.
