Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/19

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

переписане від неї, я негайно звіряв її копії з самим первописом; та ще потім доводилося звіряти аж три рази: один раз — після зредагування перед одданням до друку, а два раза — підчас друкарської коректури. Зазначити я тут повинен, що останню коректуру обов'язково читав вкупі зо мною голова Історично-Філологічної Катедри Академії Наук — акад. А. Е. Кримський, і ми вдвох совісно й пильно перевіряли кожнісіньке слово без винятку.

Дещо з текстів Димінського (правда, зовсім небагато) уже давненько побачило світ: десятка два його записів анонімно надрукував П. П. Чубинський у II томі свого дуже відомого видання „Трудь зтн.-стат. экспедиціи въ Западно-Русскій край“ (Спб. 1878), та деякі оповідання про відьом та „нечисту силу“ оголосив року 1876 М. Драгоманов у своїй збірці „Малорусскія народнья преданія и разсказы“, без зазначення одначе, що записи тії поробив Димінський[1]. Нечитка рука Димінського, аж на-продиво нерозбірна, сталася очевидячки за головну причину, що ті друком опубліковані записи містять у собі як-найгрубіщі помилки та кричущі нонсенси[2]. До того-ж і Чубинський і Рудченко (що подавав Драгоманову матеріяли) вважали за можливе переробляти подільську Димінського мову на полтавський лад (прим. замість „єго“ друкували „його“; „ходят“ заміняли на „ходять“; „польованя“ на „полювання“, і т. ин.). Ясно, що таким способом вони подали цілком неправдиву картину західньо-подільського діялекту[3].

2. Система, за якою ми редагували матеріял.

Приступаючи до редагування всього матеріялу, я натурально став перед нелегким питанням: якої системи триматися? Я особисто за найзручнішу систему вважаю систему М. Драгоманова, яку він практично перевів в „Малорусскихъ преданіяхъ и разсказахъ“ (К. 1876). Тієї самої системи тримався, як відомо, і инший видатний наш етнограф Б. Д. Грінченко в своїх „Этнографическихъ Матеріялахъ“ (Черн., т. I, 1895, та т. II, 1896). Порадившися із своїми шановними

    труду. Взагалі треба сказати, мало чи не кожен співробітник Академії Наук багато завдячує О. Г. Бухтієвій, коли доводиться щось друкувати в академічних виданнях.

  1. П. Чубинський, подаючи оповідання в записах Димінського, зовсім не позначив імення записувача (навіть і місцевости, звідки зроблено запис); а в збірці М. Драгоманова знаходимо кожен раз зазначку: „Передалъ И. Р-ко“ (= відомий наш етнограф Іван Рудченко), і хтось міг-би подумати, що й записи ті поробив не хто, як сам-таки Рудченко.
  2. Почасти причиною могла бути і невелика знайомість полтавця Чубинського з лексичним запасом західньо-української мови, — річ, для тодішніх часів (1870-их рр.), цілком звичайна.
  3. Котрі Димінського записи, надруковані у збірці Чубинського, ми маємо в первописі самого Димінського, ми тії — річ ясна — друкуємо за автографом. Але у Чубинського єсть і декільки таких записів, яких ми не маємо повністю в нашій рукописній Димінського збірці. Довелося такі передрукувати з II т. „Трудовъ“, тільки-ж поодкидавши всю тую полтавізацію, яку надав їм Чубинський (тоб-то друкувати не „його“ а „єго“, „роблят“ а не „роблять“, „польованя“, а не „полювання“ і т. ин.).