Сторінка:Казки та оповідання з Поділля. 1928.pdf/213

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана
209. ПОКАРАНИЙ ПІП-ВОЛОЦЮГА [л. 301 зв.]
(„Сказка, що чоловік мав жінку і до неї ходив піп“).

Бо то був собі чоловік і мав ладну жінку, а недалеко в сусідстві сидів піп і все до неї ходив. Але єї вже ся сприкрило. Бо, аби-но де чоловік на жарт виїхав з дому, то піп зараз біжит. Але разу єдного змовилася вона з чоловіком, що каже: „Аби-сь-но де виїхав на жарт з дому, то піп зараз біжит до мени, і кажи, щоб єго любити. Але я не хочу з ним пристати!“ — „Ну, не знаєш жи ти що?“ — каже він до неї: „Я собі видам дорогу ніби-то до млина, наберу кілька мішків полови, повкладаю на віз так, щоби піп бачив“. Взяв понакладав полови на віз, заїхав перед хату, пішов буцім до хати хліба брати си, а піп вже но вважає з-за рова. І думає собі: „Коби-но поїхав, то зараз піду!“ — „Ну!“ — каже чоловік: — „Як же він прийде, а я над'їду, то щоби-сь єму казала в той солом'яник [ся] сховати“. Бере виходит з хати. Вийшла за ним жінка і каже: „Ано не бався там довго!“ — „А нє! — каже — не буду бавитися: можи, позавтру раненько приїду“. — „Ну, пам'ятай жи, не бався!“ А піп слухає за ровом і думає собі: „Ото тепер вже буду мати час погуляти собі з нею — через дві ночі!“. Іно той виїхав за село, піп приходит: „А де, каже, чоловік?“ буцім ніби не знає. А вона [єму] каже: „Поїхав до млина“. — „А довго там забавит?“ — „Забавит зо два дні, а можи і більши…“ Ну, знаєти: піп вже беспечно там коло неї копирчохи строїт, аж тут чоловік на подвіру: „Гов!“ до коний. Піп зірвався, як опариний: „А де ж я ся подіюся?“ А вона каже: „Ціхо, добродзєю! Лізьти от в той солом'яник! То як він піде до хати, то ви вийдити собі, що то ніхто не буди видів. Я хату запру“. То й взяв піп послухав, вліз в той солом'яник. Він [чоловік] коні випраг, казав завести наймитови до стані, а сам прийшов до хати і засунув сіни, і ключ вийняв з засува, і каже: „От вернув-им-ся додому, бо-м почув, що дужи завізно в млині. Але іди-но ти, жінко, ваклич добродзіку, ней собі вже куплят в нас тоту рабу корову. Кілько вони вже ходят до нас — і не можим ся згодити! Але іди скажи їм, що, нехай прийдут, то вже продам“. Пішла вона і каже тото самеє попаді, що „я прийшла до вас, казав мій чоловік, щоби добродзіка прийшли до нас; то вже продамо вам тоту корову“. Добродзіка ту хутенько зібралася і іде. Але [жінка] питаєся попаді: „А добродзій, каже, де?“ — „Десь пішли на молитвини!“ Прийшла вона туди. Зачинає той мужик єї казати: „От, добродзіко, я ся помірковав: вже тепер продам вам тоту корову, бо она в мени не має доброї вигоди, а в вас все єст, що лутши дати ї їсти“. Добродзіка каже: „Та ж я вам тото давно казала: продайти мені, бо она ся зморит, і потому не возьмити того, що тепер“. — „Оджи ж то!“ — каже той мужик: — „Але іди-но ти перши, жінко, приниси кварту горілки, та от вип'ємо з добродзійкою“. Взяла жінка, пішла. А він ту давай до добродзійки ся брати. Вона ніби-то