іде вона по воду, а ксьондз відтворив собі вікно і дивится. І зобачив єї, і вона дужи сє єму сподобала. Та й: „ги, ги, ги!“ до неї. Вона ся оглянула, — ніц єму ни кажи. А він знов до неї: „ги, ги, ги!“ Али вона таки сє ни відозвала. Приходит додому і повідає чоловікови. А чоловік повідає: „Дурна! Як підеш другий раз, то як він буде до теби ржати, то ти собі заржи до него“. А ксьондз вже пильнує, коли вона бути іти. Али іде вона по воду, а ксьондз знов до неї: „ги, ги, ги!“ А вона оглянулася та й собі: „ги, ги, ги!“ А він: „Молодичко! є твій чоловік вдома?“ А вона повідає: „На що вам мого чоловіка?“ А він повідає: „Бо я б до теби прийшов вечир!“ А вона повідає: „То прийдіт!“ — „А коли твій чоловік, можи, буде вдома?“ — „Нє — кажи — він піде сеї ночі на варту“. Приходит додому і повідає чоловікови, а чоловік повідає: „Я сє сховаю на тоці“. Прийшло вечир, пішов чоловік на тік, попритав собі на тоці, прийшов до хати, повичерав, та й пішов і сховався. Ось ту, смирком, приходит ксьондз. Вона наченя миє. — „Добривечир, кобітко!“ Вона єму відповіла, просит єго сідати. Питаєтся ксьондз: „А що? пішов твій чоловік на варту?“ — „Тажи пішов!“ — „Живо мий, кобітко, та й гаси світло!“ — „Чикайти“ — повідає — „ней помию начинє! Розбирайтеся — повідає — ни чикайти на мени!“ Ксьондз собі розібрався, ляг на лужку. Вона помила начинє, загасила світло, мовит пацер, а ксьондз все: „Хутко там, кобітко! та ходи!“ Ось ту біжит чоловік. Зтирмосив двирима: „Відсунь там! вже спиш, хирлієш? мине б'ют, розтягают, а ти вже гниєш!“ А ксьондз [питаєся в молодиці]: „То хто?“ — „А хто ж? чоловік! чогось прибіг!“ — „Ах! Де ж я сє подію?“ Вона ту хутко дала му стару запащину, [і] проса в ситі. Стояла ступа в сіньох: „Ідіт — кажи — та й товчіт, а я скажу, що кума!“ Ксьондз хутко на ступу та й стук-стук. Вона відсунула чоловікови. Він: „То хто товче?“ Жінка повідає: „То кума. Прийшли пізно з паньщини, та й вот прийшли затовчи проса трошки: ни мают що на вичеру зварити“. А він повідає: „То так-жи поночі товчи! Ни лутши вже так переночувати?“ Сів на порозі, сидит. А той так товче, що аж му з чола капає. А той господар міркує, жи вже мав затовчи, — бире іде до хати. А ксьондз зо ступи, та й втік, а вбрання своє лишив і гроші, що мав з собою. А тії насміялися з него. Прийшло рано, чоловік повідає до жінки: „Іди по воду, і як зобачиш єго, то хоць він тобі ніц ни буди казати, то ти сама до него заржи! — що він скажи?“ Жінка повідає: „Добри!“ Бире збанки і іде по воду, али іде по-під єго дім. І він зобачив єї через вікно, а вона оглянулася, та й: „Ги-ги-ги!“ до него. А ксьондз повідає до неї: „Вже ржиш? Бо вже, десь, ззіла-сь тоє пшоно, що-м ти затовк вчора, то хочиш знов, щоби-м ти затовк?! Ага! дітька ззіш, що ти буду більши товк! Ни дочикаєш ти вже більше того!“ І вже ксьондз більши ни ходив по молодицях.
