повідає: „Що ж, пане? — в небі то там будут мужики, каліки і всьо паскудство, що тут бідує, а в пеклі то там самі князі, графи, великі пани. То вже ж і панови лутше бути в компанії з ними“. — „О, маєш рацію, пане бернадини! волю в пеклі та з великими панами, ніж в небі та межи мужиками“. Зараз казав напакувати кілька возів провізії для монахів і відвіз.
Бо то пропала в їдного чоловіка кобила. Він каже: „Понесу я до святого отца Міколая на акафест, — може ся моя кобила верни“. Іно-тілько взяв гроші і нисе, али єму тре було йти до церкви через лози. І думає собі: „А ну я крикну! може, вона ту де єст?“ І кричит: „кіськов! кіськова!“. А кобила виходит. Він тогди втішився і каже: „О! був би-м збавив 20 гроший на акафест, — волів би-м пропити!“ — і вернувся додому, і не ніс на акафест.
Був мужик богатий і мав велику пасіку. Тимчасом завше він приходив до церкви. Дивится: перед всіма святими єст свічка, а перед Іудою нема. Приходит додому, робит свічку і ставит перед Іудою. Досить, що вона догоріла, а він заснув. Ноч'ю му снится, що здибає [Іуда] єго в лісі і каже: „Що ти собі хочеш за теє, що-сь мині свічку поставив?“. Той не знав що казати, але той єго веде дальше, показує котел гроший і каже: „На-тобі за тоє! після прийдеш з жінкою і возьмиш!“ — „А як же я потрафлю? покажи мині дорогу“. — „А я не маю часу показувати! назначи собі, то найдиш. От возьми впаскудься ту, а посля воно буде смердіте — та й найдиш“. Той зачав своє робити, аж стогне. Жінка пробудилася, питає єго: „Що ти робиш?“ А той каже: „Цить! буде тобі, мині і нашим дітям! я гроші значу!“. В тім добре пробудився, а він на постелі тоє зробив.
Був такий хлопець, що, як мама піде в поле, то він возьме і сметану в гладущиках позбирає і ззіст. Але мама приходит з поля, питаєся єго і каже: „А ти нащо ззів сметану?“ — „А вам хто казав?“ — „А от свята Варвара!“. Бере б'є. Мати на другий день знов пішла в поле. Хлопець взяв скіпку і святі Варварі очі випік, а сметану
