поставився до Андрія Йвановича: висилав йому різні книжки, давав різні поради, нарешті взяв на себе перевести через цензуру збірку подільських пісень запису Димінського і знайти для неї видавця, про що наш етнограф здавна мріяв[1].
На пропозицію проф. Кістяківського Д-ий, мабуть чи не 1879 р., справді надіслав йому до Київа три величенні зошити пісень. Тільки ж не пощастило Кістяківському свою обіцянку швидко справдити: певне, виникали всякі труднощі. Нарешті смерть проф. Кістяківського (1887) геть розбила всі видавничі плани Димінського. І, після довгого листування з дружиною небіжчика, здобув він 1887 року з Київа свої рукописи назад до себе[2].
А тимчасом для Димінського службові непорозуміння і утиски, не вважаючи на захист од Данильченка, не припинялися й не припинялися. Року 1881-го Димінського знов пересунули, живовидячки „для пользы службы“, на иншу волость — Війтівецьку, того самого Лятичівського повіту. Тут вибув він тільки один рік, і нарешті був зовсім звільнений з посади. Після того вже протягом десятьох літ ніде він не зміг знайти собі притулку.
Опинившися без посади (1882), Димінський повернувся до Струги і тут оселивсь у своїй невеличкій садибі. Але лиха доля переслі дувала його і тут. Року 1882-го збанкротував Скопінський банк, куди Димінський вклав усі свої невеличкі збереження та гроші за продану свою землю. Таким чином він залишився без усяких засобів
- ↑ Наведу з цього приводу один з листів Кістяківського до Димінського: „Кіевъ, 16 іюня 1878 г. Милостивый Государь Андрей Ивановичъ! Жду присылки рѣшеній Гредчинецкаго Волостнаго Суда съ 1861 до 1875 г. и напередъ шлю Вамъ великую мою благодарность за нихъ. — Какъ только получу: „Пѣсни любовныя и семейныя Подольской губ.“, тотчасъ отдамъ въ цензуру, согласно Вашему распоряженію. — Въ особенности интересуютъ меня рѣшенія Вербовецкой Сельской расправы съ 1845 по 1865 г. Усердно прошу Васъ сообщить мнѣ съ нихъ копіи. — Томъ актовъ о гайдамакахъ [М. Л. в „Архивѣ Юго-Зап. Россіи“] я пришлю Вамъ въ даръ. Только прошу Васъ повременить допослѣ вакацій; теперь всѣ разъѣхались. — Я до 1-го іюля остаюсь въ Кіевѣ. Съ того же числа уѣду въ путешествіе и буду отсутствовать до 15 авг. До отъѣзда жду еще Вашего письма и присылки рѣшеній. Затѣмъ, если найдете необходимымъ — о чемъ я прошу — пишите такъ: „въ Ромны, а оттуда въ с. Великія Будки“, куда я буду наѣзжать, какъ въ мою штабъ-квартиру. — Сыну Вашему Осипу Андреевичу передайте мой поклонъ. Я отъ него жду извѣстій о ходѣ его работы. — Съ искреннимъ уваженіемъ и совершенною преданностью остаюсь Вашимъ А. Кистяковскій“.
- ↑ Тепер цяя цінна збірка знов у Київі, вже у мене. Здобув я її од родини небіжчика Димінського, і коли буде добра змога, то незабаром і вона побачить світ у серії видань Української Академії Наук.
