до життя, і змушений був, 53 роки мавши, на кількох десятинах розпочинати мало ще спробуване для нього тяжке життя сільського хлібороба.
Не можна було йому тепер без дружини перебутися, і він одружився вдруге, року 1883-го, з двацятишестилітньою дівчиною-полькою Оленою Левицькою. Тільки ж і тут не поталанило Димінському. Не за довгий час по шлюбові помер батько його нової дружини, і на плечі Димінського впала ціла родина Левицьких: дві дружинині сестри та мати. Почалися тоді для нього справжні злидні, а разом з ними і неминучі родинні чвари.
Але на цьому не стало лихо.
Давніші Димінського вороги, оті усякі мирові посредники, урядники й инші „аристократи“ тодішнього села, не захтіли ще й тепер (або: вже тепер) заспокоїтися. Поліційник-урядник І. С. Гордійцев бл. 1883, тоб-то в самому розгарі реакційного панування Олександра III, послав „по начальству“ доноса на Димінського, де виставив його, як людину революційну і шкідливу. — „Живе він дуже добре з селянами“, писав цей шановний „дописувач“, і справляє на селян величезний вплив: пособляє їм порадами, дає читати революційні книжки (М. Л.: та ще чи не українські часом?), а од них записує всякі оповідання проти релігії та проти панів і підбурює селян проти місцевого начальства і уряду“.
Начальство не загаялося. Наскочила до оселі Димінського жандармерія 1883 р., перекопала в хаті геть-усе, позривала навіть підлоги. І хоч знайти чогось зовсім нелегального жандармам так і не пощастило, проти Димінського почалося слідство. Тільки захист і допомога Сторожевського — редактора „Подольскаго Листка“ — врятували цим разом Димінського. Всю цю сумну, але звичайнісіньку для тих часів історію Сторожевському пощастило роз'яснити на користь Димінського, і Димінському дали покій[1].
Та на жаль, усі тії нещасливі пригоди вкрай підтяли здоров'я Андрію Йвановичеві. З того всього він тяжко занедужав та й, не сподіваючися на ноги звестися, склав заповіта. Того цікавого заповіта подаю я в додаткові. Характерна річ: дарма, що від російських урядовців-посіпак зазнав Димінський чимало лиха, все ж він воліє політичну владу російську, ніж пансько-польську. Думка, що знов може зчинитися нове польське повстання, як двацять тому літ, його жахає. Своїм дітям-внукам-правнукам „подъ страхомъ загробнаго проклятія“ він наказує: „при всѣхъ переворотахъ въ краѣ“ триматися правительства російського. Для нього краща — влада російських держиморд, ніж польських поміщиків.
- ↑ Потім Димінський навіть запізвав Гордійцева до суду. Справу розглядала Одеська Округова Палата, і Гордійцева засуджено за „лжедоносъ и клевету“ на скількись
