Перемігши хоробу, починає Димінський напружено шукати посади, бо треба ж жити.
Вдається він до усіх ближчих знайомих, вдається й до різних „мирових посредників“ Поділля та Київщини, „слёзно моля“ всі оті „високоблагородія“ або й „високородія“ дати йому хоч-якусь роботу чи посаду[1]. Але ніхто, чи чужий, чи близький, в теє „врем'я люте“ не відгукнувся на ті всі його прохання: ніхто не допоміг.
І Димінський зважився нарешті використати для себе свої давні наукові звязки. Переписав він до купи всякі свої прозаїчні записи, протягом трьох десятків літ з уст народніх пороблені, і надіслав їх (р. 1884) в повне розпорядження Івана Рудченка („Білика“), який тоді був „чиновникъ особыхъ порученій“ при київському генерал-губернаторі. В рівночасному листі (з січня 1884 р) Димінський благав Рудченка дати йому рекомендацію і допомогти дістати хоч-якусь посаду.
Та Рудченко, хоч і був автор друкованого в Женеві соціяльного романа: „Хіба ревуть воли, як ясла повні?“ і близька був людина до київської Старої Громади, але разом з тим (бо „врем'я люте“) був з нього типовий „чиновникъ особыхъ порученій при генералъ-губернаторѣ“. Не дуже привітно, щоб не сказати попросту: черственько, одписав Рудченко Димінському от якого листа:
16 Февр. 1884. Кіевъ. Милостивый Государь, Андрей Ивановичь! Полученныя отъ Васъ нѣсколько писемъ оставались безъ отвѣта: во 1-хъ, потому, что Вы въ нихъ (вѣроятно, по ошибкѣ) не назвали мнѣ своего адреса — а писать Вамъ въ Ушицу я не рѣшался; а во 2-хъ, Вы, очевидно, разсчитывали на то, что я располагаю мѣстами, — тогда какъ я вообще держусь правила — не рекомендовать никому лицъ, которыхъ я лично не знаю. Вы сами поймете, что, никогда не видѣвши Васъ въ глаза, — я, кромѣ общихъ фразъ, ничего не могу сказать о Васъ.
Вникая, впрочемъ, въ Ваше бѣдственное положеніе, — я рѣшился сегодня написать Мировому Посреднику Износкову[2] письмо, въ которомъ прошу его предоставить Вамъ, буде возможно, должность Волостного Писаря. Поэтому, обратитесь къ нему и передайте, что я еще разъ прошу его — доставить мнѣ удовольствіе: пристроить Васъ.
- ↑ Подам тут один з таких листів Димінського до звиногородського мирового посредника: „Ваше Высокоблагородіе! Я крѣпко надѣялся что получу, въ Вашемъ участкѣ должность, и буду имѣть, возможность содержать своихъ дѣтей въ Звенигородкѣ: въ училищѣ. Но къ сожалѣнію мечта моя не осуществилась, ибо навѣрно вакансіи нѣтъ. Но если бы случилась, то осмѣливаюсь покорнѣйше просить опредѣлите меня, хотя-бы въ самую запущенную волость на полгода, — и тогда увидите что несмотря на мои 54 года я еще такъ работаю, что и двухъ молодыхъ не въ состояніи того сдѣлать. Вашего Высоблагородія Всепокорнѣйшій слуга Андрей Ивановь Дыминскій. 10 Августа 1883 года Подольской Губерніи Новоушицкаго Уѣзда Село Струга“.
- ↑ в Ушиці. М. Л.
місяців в'язниці. Гордійцев свою кару одбув, але просто-таки з в'язниці попав на посаду волосного писаря (річ зовсім, як на ті часи, незаконна). В очах місцевого начальства Гордійцев стався „мученик за правду“, і потім Димінському ще не раз довелося зазнати великих прикростів од тієї розбещеної зграї.
