його хворістю. Таким чином прослужив я писарем в Миньківцях 30 днів і був звільнений „по хворости“, або краще сказати, за розпорядженням барона Рауша, тому тільки, що А. І. був мій родич.
Після того я прослужив помішником писаря в с. Лисці Ушицького повіту, далі перейшов на службу в Кам'янецький повіт. Але з того часу за ввесь час своєї писарської служби я вже до А. І. не навідувався, навіть рідко листувався. І тільки в серпні 1892 року, одружившись, поїхав я до нього з своєю дружиною для візіти. Тільки ж, переночувавши, негайно я й виїхав, і про цю свою візіту я нікому вже не розказував: — попередній випадок був надто відстрашливий.
Покійний А. І. розпитував тоді мою дружину, хто вона, і довідавшися, що вона сирота-дяківна, сказав: „Я теж з духовних, тільки по спідниці“. Моя бабка (мати А. І.), наскільки пам'ятаю, справді була з духовних. Вона була жвава, енергійна жінка і могла вийти заміж за кріпака-столяра, не боючись людських пересудів. Дід (батько А. І.) був вивчений столяр, зразковий, а з таким чоловіком пропасти не можна було. Бабка мені колись сама розказувала, що дід Іван женився в 40 літ, і що в неї був родич Дунаєвський, який був за благочинного в м. Збрижі Кам'янецького повіту.
Через що начальство так зле ставилося до А. І., зрозуміти легко. Етнографічна праця волосного писаря А. І. Димінськото та його звязки з різними ученими Комітетами викликали незадоволення з боку мирових посредників. Я сам в 1893-1905 роках, працюючи волосним писарем, займався метеорологічними дослідами над погодою, атмосферними опадами, температурою, грозами і ин., надсилаючи відомости до Одеської Обсерваторії. Коло помешкання волости був дождемір, термометр і инші приладдя, — то і до цих, зовсім невинних, занять моє начальство — мировий посредник, ставився дуже неприхильно і нераз робив мені прикрости. Те саме було й з А. І. Димінським. З таким, як він, писарем треба було рахуватися, доводилося ставитися до нього з повагою, а иноді то й побоюватися. А це мировому посредникові — цареві й богу в своїй околиці, не могло бути до вподоби. До всього ж, на А. І. дивилися як на людину вольнодумну, малорелігійну і взагалі як на елемент „неблагонадежньй“. Все це, нарешті, привело до того, що він, людина дуже працьовита, енергійна, опинився без служби і примушений був на старість, маючи велику родину, жити в Струзі з 10 десятин поля та 1 десятини городу та з невеликого фруктового саду. Звісно, що землю сам А. І. обробляти не міг, а здавав на-іспіл і одержував урожай тільки з 5½ дес. землі. Їдців було багато, робити не було кому, засобів знов же ніяких. Старість А. І. була дуже важка, бо довелося зазнати йому великих злиднів.
11 червня 1928 р.
Кам'янець на Поділлі.
