ности, і саме оці їхні спільні інтереси могли бути приводом до їхніх приязних відносин. Будь що будь, а це питання доведеться ще колись розвязати.
Друга увага. — До фольклорних записів Руданського треба великою мірою віднести не тільки його космогонічні „Вакулині оповідки“, ба й його віршовані „приказки“, бо вони теж український фольклор, дарма що Руданський їх повіршував. Вистачить порівняти віршовані приказки Ст. Руданського з прозаїчними записами Димінського — щоб побачити, наскільки вони бувають близькі між собою. (В 3-му випускові цієї моєї збірки читач це побачить аж надто наочно). До речи, варто тут піднести один факт, що про нього акад. А. Е. Кримський досі не згадував. Серед автографів Руданського, які переховуються в архіві акад. А. Е. Кримського, ми маємо декільки прозаїчних записів українських фабліо, що їх поробив поет. Датовані вони: „Ялта, 1862 року“. Ми їх усі публікуємо в 3-му випускові нашої збірки, але й тут-таки слід уже зазначити, що прозою записував Ст. Руданський не самісінькі космогонічні оповідання.
Піднести треба й ще один факт етнографічної діяльности Ст. Руданського: записував він з уст народніх ще й прислів'я. Цілу збірку (298 ном.) своїх записів подільських прислів'їв передав він Номисові (М. Симонову), і той чималу частину з них опублікував у своїй відомій збірці: „Українські приказки, прислівья и таке инше“ (СПБ. 1864), згадавши ім'я Ст. Руданського в своїй передмові (ст. II).
Нотні записи Руданського, які 1870-го р. були цілісінькі, без перечно не загинули й досі. Ми маємо в своїх руках ось який лист 1928 р. од члена ленінградського „Т-ва дослідників української історії, письменства та мови“ І. С. Абрамова до Історично-Філологічного Відділу Української Академії Наук:
|
Прохаю допомогти мені видати в світ автографічного рукописного збірника українських пісень, які р. 1862-го призбирав[1] відомий український поет і етнограф Ст. Руданський. Збірник цей має 124 сторінки in 8-vo. Знайшов я його цілком випадково у одного ленінградського антиквара цього 1928 р. На титульному листі рукою Руданського написано: „Копа пісень. Списавъ Степанъ Руданскій, Ялта, року 1862, м-ця Червця[2]. В збірникові подано 60 українських народніх пісень, але не зазначено, де тії пісні записано. До кожної пісні додано по три рядки нот. П'яту пісню подає Руданський не повну; до пісні № 45 подано ноти, але самого тексту нема, — всі инші подано повні, разом з нотами. Поперед піснями в цьому збірникові знаходимо поданий од Руданського покажчик — де що є. Ось той покажчик: |
