Про С. В. Руданського, як про етнографа, можна знайти відповідні сторінки у акад. А. Е. Кримського в нашому спільному з ним виданні: „Знадоби до життєпису Ст. Руданського“ (К. 1926, ст. 10-13). Фактова суть того, що там сказано, коротко зводиться ось до чого:
а) Почав Ст. Руданський етнографувати не пізніш од 1852-го р.
б) Од наймита Вакули в селі Хомутинцях Вінн. пов. записував він прозаїчні космогонічні оповідки (А. Е. Кримський видав їх у світ у ІІ томі „Творів Ст. Руданського“, Львів 1896, ст. 229—274), а од инших людей записував народні пісні, та й то не самісінькі слова, ба й голоси пісень, принаймні деяких.
в) Нотні пісенні записи, що їх поробив Ст. Руданський живовидячки ще тоді, як жив на Україні, він узяв із собою до Криму, і року 1870-го вони ще знаходилися у Руданського в Ялті; а 1886-го року біограф Ст. Руданського Одесит заявив: „Де тепер той збірник, ніхто не знає“.
г) Двохтомова, без нот, автографічна Руданського збірка пісень 1852 року повинна перебувати в Полтавському Музеї.
До цих звісток слід додати ще деякі уваги.
Року 1896-го історик Поділля Є. Сіцінський одвідав А. І. Димінського в Струзі, і Димінський оповідав йому (див. у нас ст. XLI) про свою знайомість із Ст. Руданським. Синхроністичні міркування кажуть нам, що це могло статися тільки між 1849—1854 рр. (див. ст. XXII і XXV). На жаль, поки що, не можна вияснити, хто на кого з тих двох парубків міг впливати в етнографічному напрямі. Швидше випадало б га дати, що Димінський (він був старший, а етнографувати почав що-найменше з року 1849-го) як-раз і повинен був впливати на етнографічні інтереси молодшого Руданського. Але не виключена можливість, що й молодший, але освіченіший Руданський міг імпонувати менш освіченому, хоч і старшому, Димінському. А в тім, могло б бути й так, що і Димінський і Руданський, як познайомилися, то вже обидва мали нахил до вивчення народньої словес-
