Як Бог творив світ, то по всім світі була тілько вода незмірима. І тогди ще не було ні людий, ні звірів, а тілько ангелі, но і ті вже щось поброїли, і Бог з них вже поробив бісів. І вони в ті воді вже знали всі закутки, а Бог не міг без помощи їх обійтися. Зазиває до себе єдного і каже му дістати з самого споду моря — землі. Той впірнув, не міг дістати споду, аж за третим разом віддав Богови землю, але трохи і собі зіставив. Взяв Бог землю, поблагословив, давай з пригорщі роскидати, роскинув по всім мору; і де тілько впала хоць пилинка, то зараз виросла і земля. Так що з єдного кінця подивитися — на другім всьо було видко. Бог втішився своєю роботою, але діявол, — звикли, все против Бога, — як зачав свою землю роскидати, то такі гори повиростали, що вже чорти по них хтіли на небо вилазити. Дивится Бог, що біда пхаєся до неба: як виліз на небо, як зачав громами бити в скали, — геть вони порозлуповалися. І через то вони і до сих пор такі потріскані стоят, і чорти в них мают свої гнізда, бо инша гора, як падала, то може якусь сотню їх накрила. Там вони будут сидіти, доки не сплинут всі гори і земля не стане така рівна, як перши була.
Бо то росказуют, що Бог чоловіка сотворив ни на землі, але десь в іншім світі дуже давно. І як тому світови прийшов конец, то Бог, щоби заховати пам'ятку роду людзского, казав ангелям взяти кілька пар людий і знести на землю, щоби ся плодили. І ангелі пороскидали людий. Де яка пара впала, там жиє і плодится. А може і сему світови як прийде конец, то знов де-небудь Бог людий перенесе на розмножінь. А в тім, хто єго моць може вгадати?
