А він каже: „Нє, я не давав вам хліба!“ — „Але як то — каже — не? Пам'ятаєш, каже, як то ти сидів коло будки, а я біг?“ — „Нє, каже, я не знаю!“ — „А припімни ж собі, як я біг хортом і ти мині дав хліба!“ — „Ну, каже, то то хорт був, а не чоловік!“ — „Ожижто я самий! А правда — каже — що в тім і в тім селі гинула худоба, а в вашім селі жадного і голова не заболіла? Бо то мене там післано було!“
В Гавриловщах батько мій раз ішов через єден сад ночею, але от звідки ся з'явив білий хорт, що перебіг дорогу і побіг до єдної хати. І та кобіта росказувала, що щось під ї вікном закликало єї на мня. Вона тілько вийшла на двір — хорт повалив єї і мучив, доки кури ни запіяли. Тогди пустив.
Бо то їхав ямщик через міст. Али їди — плачи дитина під містком. І він став і пішов під місток. Дивится: сидит дитина. Він взяв тую дитину на віз і везе, а коні так біжат, що можут вирвати. І він дивится на тую дитину, а з тої дитини зробився чоловік і вже стоїт. Той ямщик як махнув рукою на — вігля, — іно тілько вітир зірвався. І каже: „Ну, догадав-їсь ся, що зробити зо мною!“
І там на тім самім мості, то задусило двох чоловіків. А як? — Отак: іно їде він через місток, то той вибіжит і єго злапає за прирбжиня і тисни. То він їх так і губит.
И то дѣйствительная правда, ибо самъ чоловікъ тотъ вёзъ, который говорилъ, то дитя.
Бо то єден панок їхав через міст в селі, і як тілько менув міст, зараз зачали ся коні полошити. То він спитався свого фурмана: „Що там такого, що так ся коні полошат, що мало дишля не поломлят?“ А він каже: „Бо якихісь двоє дітий поперед коні бігают!“ Той подивився сам, — правда, що якісь діти поперед коні бігают, та й крикнув на них: „А вон, псярство, з дороги!“ Але дивится лучши, а то два хорти білих. Він хотів з рушниці стріляти до них і казав коні зтримати. То ті засміялися і сховалися під міст.
Бо то чоловік пізно ішов до міста. І надибає на мості два коти білих. І вони сидят на палях, коло опуста. І той вдарив їх батогом, і вони скочили в воду. І той чоловік дивится, — а вони знов на
