Була ще одна додаткова «позасистемна» міра довжини — сажень без четі, який становив 197 см.
Варто зазначити, що історикам, які вивчають Київську Русь, доводиться непросто. У той час було більше десятка різних сажнів. Крім названих використовувалися ще городовий сажень (284,8 см), великий (244 см), грецький (230,4 см), царський (197,4 см), церковний (186,4 см), малий (142,4 см) і ще два з невідомими назвами (159,7 та 258,4 см).
Пізніше кількість сажнів почала зменшуватись, а розміри мінялися так, щоб з іншими одиницями скластися в систему мір довжини. Один з опричників Івана Грозного, писав про свого господаря, що він «досяг того, що по всій Руській землі, по всій його державі одна віра, одна вага, одна міра». Можливо, Івану Грозному і вдалося дещо зменшити кількість мір, але ж територія держави швидко приростала іншими землями; Московська держава підкоряла інші народи, які приходили зі своїми мірками. У документах початку XVII ст. перераховувалися міри, які використовувалися як зразкові: «городовая сажень, какова в Пушкинском приказе», «железная сажень трех аршин без четверти», «две сажени железные; одна городовая и мостовая московской меры, а другая — дворовая лавочная московской меры». На міри наносились півсажень, аршин, четверті і восьмі долі. Тут перераховані «московські міри», а були ж і не московські.
Крім металевих саженних лінійок використовувалися і мірні вірьовки різної довжини. Для вимірювання відстаней між містами у верстах найбільш зручною виявилася мірна вірьовка в 100 сажнів.
Значної уніфікації одиниць довжини було досягнуто в часи Петра I. Але про це ми поговоримо далі.
