дено і досі. Очевидно, що введення цих нових одиниць в обіг відбувалось не одномоментно. Однак ще в «Атласе реки Дона, Азовского и Черного моря» адмірала К. Крюйса 1703–1704 рр. написано: «Река Камышенка до Перекопи 7000 сажен длиной. Всякая сажень по 7 следов, а всякий след по 12 палцов» («след» — фут, «палец» — дюйм). У керівництві по навігації С. Мордвинова 1748 р. вказано: «Российская сажень имеет 3 аршина, или 7 футов аглинских».
Подібних свідоцтв використання 7-футового сажня у XVIII ст. (навіть на його початку) досить багато. Однак немає певності, що цей сажень було введено одразу у всіх галузях господарства. Адже це було пов'язано з великими труднощами і витратами. В протоколах засідання Бергколегії (1781 р.) записано: «Коллегии не безызвестно, что в России меры по употреблении взяты из аглицкого фута, полагая в четверти аршина семь дюймов».
Можна зробити висновок, що вже з початку XVIII ст. на флоті, а з останньої чверті століття і у відомстві Бергколегії, яке займалося пошуком і розроблянням корисних копалин, використовувалися одиниці, основані на 7-футовому сажні. В інших галузях у різні роки XVIII ст. могли ще використовуватись одиниці довжини з допетровських часів.
Прогресивна реформа Петра I, що заклала в основу російських мір довжини англійський фут, внесла двоїстість, бо паралельно існували дві системи: сажень — аршин — вершок і сажень — фут — дюйм. Причому, ця двоїстість поширилась як на системи квадратних, так і кубічних мір. Більше того, крім англійського фута вживалися паризький, рейнландський та інші фути. Паризький фут (0,325 м) переважно використовувався ученими Академії наук, що пояснювалось впливом французської системи мір. Рейнланд-
