ская геометрия, сочиненная при сухопутном шляхетском корпусе» (1761 р.) сказано: «Веревке надлежит быть хорошо ссученной из твердых и толстых ниток или тонких шнуров… длиной она бывает в 20, 30, 40 и более сажен. Цепь делается… длиною от 5 до 10 сажен… каждая сажень разделена на звенья, каждое из оных представляет футу, а иногда полуаршин; помянутые звенья одно к другому прикрепляются маленькими кольцами, а для различия сажен делаются большие кольца или прикрепленные бляшки».
Мірні мотузки були основним інструментом при проведенні генерального межування земель у другій половині XVIII століття. А до кінця 1796 року, тобто за 30 років, були обміряні і обмежовані в Європейській Росії земельні ділянки загальною площею понад 152 мільйона десятин (приблизно 166 млн. га).
При точних вимірюваннях відстаней використовували металеві ланцюги, які поступово витісняли мірні мотузки. Історик В. М. Татіщев вказував, що ще «в 1732 году едва не все главные дороги для верности цепями измерены и столбы вновь с надписями поставлены».
Точність вимірювання довжини була різною в залежності від засобів вимірювань, лінійних розмірів об'єктів, умов вимірювання. Відстані вимірювали переважно з точністю до сажня або півсажня, а іноді і до фута. Базисну відстань між Петергофом і Дубками у 21,2 версти академік Жозеф Деліль у 1737 році виміряв по льоду, помилившись всього на один фут (30,5 см). При вимірюванні земельних ділянок з допомогою металевих ланцюгів у процесі генерального межування похибка складала приблизно ±0,5 сажня для відстані в 500 сажнів.
Вражає точність нівелювання, якої досягали у будівництві і гідротехніці. Результати нівелірувань, які проводив
