рювання площ було зовсім не актуальним. І коли на береги Сіверського Дінця почали приходити утікачі з інших територій, коли почали появлятися козацькі поселення, то ці поселенці податки теж нікому не платили, а господарство вели спільно, тож землю міряти не було потреби. Землі ж займали стільки, скільки могли захистити: від річки до річки чи до балки. А від тієї балки сусідній юрт міг заселитись на такій відстані, куди не долине звук пострілу.
З часом для орних земель головну роль почала виконувати четверть — площа, на якій висівали четверть (міру об'єму) жита. Однак уже в XVI столітті стало очевидним, що четверть — одиниця замала і процес опису земель може затягнутись на багато років. І тоді у 40-х роках Єрмолай Єразм запропонував використовувати чотиригранне поприще, під яким слід розуміти площу квадрата зі стороною у 1000-сажневу версту. Пропозицію не прийняли, однак уже в указі 1556 року було сказано: «десятина написана в длину и в ширину десятая доля версты, а в версте 500 сажен царских, а в десятине числить две четверти». Десятина — від десятої частини версти, тобто 50 сажнів, а сажень царський дорівнював 216 см. Отже десятина на той час становила 50×50 = 2500 сажнів квадратних або 1,166 гектара і складалася з двох четвертей по 0,58 га. От тільки слова «квадратний» тоді не існувало і такі міри називали «круглими», «дробними» або «чотиригранними».
Але квадратні міри не дуже приживалися, бо поля ж були переважно видовженими. Основним джерелом інформації про міри земельних площ XVII ст. була «Книга сошного письма». У ній наведені такі десятини: «В десятине 80 сажен длинных, а поперечник 30 сажен», тобто 2 400 кв. сажнів. Ця міра називалась казенною десятиною або тридцяткою. А на приватних землях застосовували де-
