Разом з тим у землевимірюванні збереглась «неквадратна» міра — десятина. Підрозділи десятини не змінились, тільки «пів-півчетверика» стали називатися «четверткой», а «пів-пів-півчетверика» — «осьмушкой». У праці І. Посошкова «О скудости и богатстве» (1724 р.) написано: «Во всякой круглой версте пятисотной будет сороковых десятин 78 с осьмою долею десятины». В «Инструкции землемерам» 1766 р. рекомендувалось на квадратну версту «класть по четыреста шестнадцать десятин и по тысяче шести сот квадратных сажени» («тридцята» десятина, тобто з розміром 80 × 30 сажнів). Копну як міру сінокісних угідь майже перестали вживати в офіційній практиці в середині XVIII ст., коли згідно з вищезгаданою інструкцією наказувалося: «В межевых книгах… и на планах писать… десятинами, а не копнами».
Але одночасно із запровадженням квадратних одиниць відбувся перехід із сажня в 216 см на розмір сажня в 7 футів, тобто 213,36 см. Таким чином десятина в 2400 квадратних сажнів дорівнювала приблизно 1,093 гектара (10925,4 м²). Іноді використовувалась і «сорокова» десятина з розміром 80×40 сажнів (1,457 га = 14 566,4 м²). Десятина лишалася основною одиницею для вимірювання площ аж до впровадження метричної системи.
У 1875 році 17 країн, у тому числі і Росія, підписали Метричну конвенцію, за якою зобов'язувалися ввести в своїх країнах систему мір, що, за думкою її авторів, годилася «на всі часи і для всіх народів». У відповідності з нею довжина вимірювалась в метрах, маса — в кілограмах, а площа земельних ділянок — в арах. Ар становив площу квадрата зі стороною 10 метрів, тобто 100 квадратних метрів — звична нам «сотка». Для вимірювання великих площ ця величина була замалою, тому в землекористуванні використовують одиницю в сто «соток» — гектар. Слово «гектар» утворено
