Сторінка:Камо грядеши (Хвильовий, 1925).pdf/27

Матеріал з Вікіджерел
Ця сторінка вичитана

примітивности. Але просвітянин цьому не вірить і приймає «октябрську» платформу.

Так підійшли ми до другої засади, яка мусить розчарувати «енка»:

— «Читцем взагалі» може бути тільки виключно-яскрава індивідуальність, яка має не тільки чималий життьовий досвід, але й в силу деяких фрейдівських передумов, зрегулювала свою творчу діяльність по призначеній їй сліпою природою путі.

Ви скажите, що це абстракція? А ми вас порадимо постудіювати психоаналіз. Ви скажите нам, що відціля недалеко й до містики? А ми вас порадимо не плутати понять: одна справа — містика, а друга психіка, і говорячи про психічне явище, ви не минаєте й абстракції. Ви скажете нам, що це агітація за «зверх-людину»? А ми вам відповідаємо:

— А Ленін, а Маркс, а Ньютон, а…а… — хіба це звичайні люди? Чи може ви гадаєте, що вони нічим не відрізняються від просвітянина? Даремно! Історію, звичайно, роблять не вони — маса, не герої, а класи. Але ми-б були кешеньковими матеріялістами, коли-б побоялись ваших неписьменних закидів в ідеалізмі. Марксизм тим і відрізняється від «панікьорства», що він завжди прямо дивиться правді в очі. «Зверх-людей» нема, але є яскраві індивідуальності.

Цього цілком досить, щоб не поспішати з дешевими фразами про «октябристське» колективне мистецтво з претензіями на прерогативи в цій галузі.

Але нас не стількі цікавить у цьому разі теорія, як «практика». Ми гадаємо, що художника і без Фрейда можна пізнати (хоч почитати його, Фрейда, й слід). От вам, як пізнає його той же Плеханов. Цитуємо:

— «Коли письменник, замість образів, оперує логічними доводами (бачите, очевидно теж за Шпенглером), або коли він свої образи видумує для доказу певної теми, тоді він не художник, а публіцист, хоч-би він писав не розвідки і статті, а романи, повісти і театральні п'єси».

Слухайте! Слухайте! Слухайте! Чи може й тепер не чуєте?

«Треба бути об'єктивним у процесі художньої творчости і суб'єктивним в оцінці громадського руху» — так вчить нас перший фундатор марксистської естетики. І коли нас просвіта примушує оспівувати той громадський трактор, що ним завідує недавній прапорщик Смердипупенко, то ми кажемо: