— Смердипупенка ми підтримуємо, бо він допомагає нам відбудувати господарство, але поеми про нього ми не утворимо: по-перше — ми хочемо оспівувати не «трактори», а людей, по-друге — Смердипупенко для нас одіозна фігура і, по-третє, «не всяку ідею можна втиснути в художній твір». От що каже з приводу цього англійський критик мистецтва Рескін:
— «Дівчина може співати про загублене кохання, але скупердяга не може співати про загублені гроші».
Словом, за просвітянською послідовністю:
— Митцем треба народитись (nascuntur poetae…), бо ніяка «октябрська» платформа в цьому разі ніяк не врятовує. (Який жах! Правда, товариші «хапи», «лапи», «мапи»?).
Що-ж говорить про мистецтво взагалі наш високовчений «енко»? Та й чи говорить він про нього?
Тут ми примушені козирнути колективному творові просвіти:
— Пробачте нам, товаришу Пилипенко, але треба визнати, що ваші підкожушні мешканці, не в примір вам, одразу взяли вола за роги, і не почали своєї статті з економічної аналізи сучасного села, як зробили це ви 18-го цього місяця в своїй доповіді «Европа чи просвіта».
Яке-ж дає визначення просвітянин «мистецтву взагалі».
Намоловши три мішки гречаної вовни про те, як дивиться на цю штуку Хвильовий і «одні», натякнувши на своє новаторство без «душевного шаблону» (ну й типус!) визначає він так:
«Отже, цей самий «енко» каже — кому виключно Шпенглер з Бахом і Мацартом, а кому й вони й Остап Вишня й Богуславський з червоними маршами. Я тримаюсь всіх!».
Ще раз умри, просвіто — далебі краще не напишеш! Поки справа йшла про погляд Хвильового, «енко», поставивши перед собою завдання вияснити «прописну істину», плутав, як хотів. Коли-ж справа дійшла до його власного погляду на це «мистецтво взагалі», він спершу здрейфив… Потім подумав і вирішив: давай спекульну на Вишні та Богуславському. І спекульнув.
А в тім, ми його за це не обвинувачуємо:
