використає мистецтво як бойовий чинник. Отже, гряде новий Рамаян. Азіятський ренесанс — це кульмінаційна точка епохи переходового періоду. І спиратися на азіятську економічну відсталість нічого. От що говорить, з приводу цього, Маркс:
— «Що до мистецтва, то відомо: певні періоди його розквіту ніяк не відповідають загальному розвиткові суспільства, відціля й — матеріяльної основи останнього».
Брати тут короткий термін не доводиться. Без всякого сумніву:
— Пролетарське мистецтво має час розквітнути.
А в тім, чи можна його назвати пролетарським?
Ми гадаємо — можна. Справа, звичайно, не в термінах. Але дозвольте з Енгельса:
— «Клас, що буде головною матеріяльною силою, буде, в той час, і головною духовною силою».
І далі:
— «революційна класа виступає не як класа, а як представник всього суспільства».
Отже, хоч це й дивно, а пролетарським мистецтвом називається сума різних гурткових мистецтв, часто з плутаною ідеологією, що в них так чи инакше виявляються ідеї епохи, ідеї молодого класу, який виходить на історичну арену. Хоч це й «парадоксально», але нащадок, що кине ретроспективний погляд в наші дні, якогось «червоного» «енка» не побачить, а от той-же «сивий дідусь» стане перед його ясні очі. І — що «жахливіш» усього — він, нащадок, його «дідусеву творчість» буде трактувати, як об'єктивний чинник в розвиткові пролетарського мистецтва. Бо хоче «дідусь» чи не хоче, але, коли він художник, епоха кінець кінцем зробить його своїм. І різнитись він буде від якогось «олімпійця» тільки тим. що він не мав тієї непереможньої волі до утворення нового мистецтва, якою горів «олімпієць». Його дещо ріднило з французькими парнасцями, але як і останніх не можна назвати феодальними митцями, так і його «дідуся» — буржуазним. Поділ на «попутників» і т. д. має тільки практичну мету: він допомагає інтелігенції переходового періоду розібратись в складній політично-економічній ситуації. Але в так-би мовити мистецькій ретроспекції «сивий дідусь», як «попутник» зникає. Бо він, виробляючи в собі психіку своєї епохи, скоро звіль-
