няється й від ознак того мистецтва, що на ньому він виховувався. В фоліянтах нової художньої творчости майбутній історик «попутника» буде шукати з микроскопом.
Але чи мислимо ми пролетарське мистецтво, як єдиний художній моноліт? Відповідаємо: «ні»! Воно залежить від тих-же законів розвитку, що й буржуазне. Школи, напрямки — це його етапи, що по них воно буде йти до вершин своєї досконалости. Епоха європейського відродження забрала більше століття. Великий азіятський ренесанс простягнеться безперечно на кільки столітть… Навіть в тому випадкові, коли всесвітня соціяльна революція скінчиться «по завтра», бо барикадні бої зі старою психікою не стихнуть і в 23 столітті. Отже, за цей час мусить виникнути не одна школа й не один напрямок. Отже, балачки про «абсолютний» реалізм пролетарського мистецтва, на наш погляд, цілком безпідставні. Азіятський ренесанс буде характеризуватись кількома періодами. Періоди буде характеризувати той чи инший головний художній напрямок. Пролетарське мистецтво пройде етапи: романтизму, реалізму, і т. д. Це — замкнене коло законів художнього розвитку.
І коли тепер ми запитуємо себе, який напрямок мусить характеризувати і характеризує наш період переходової доби, то відповідаємо:
— романтику вітаїзму (vita-життя).
Нині наш період кидає всі свої сили на боротьбу з ліквідаторськими настроями, що до мистецтва. Сьогодні наше гасло: — «vita!» Ми прекрасно розуміємо, що пролеткультівський лефовський (він-же «прафовський»), псевдокласицизм незалежно від себе відограє ролю ідеолога нового рант'є. І ми беремося за клинок романтичної шпаги. Як у свій час французькі парнасці, перші реалісти, і т. д. Гот'є, Лекон-де-Ліль, Бодлер, Флобер пішли походом проти різних Ожьє, що так реально оспівували канареєчного буржуа, так ми, «олімпійці» не можемо мовчати, коли бачимо поруч себе бездарних, симптоматичних «енків».
Але-ж дозвольте, скажуть нам: ви читали та не дочитали: хіба ваш учитель естетики, Плеханов, розібравши французький романтизм, не зробив висновку, що він носить в собі архибуржуазний характер? Хіба Троцький, з яким ви теж де-коли погоджуєтесь, не прирівняв його до містики?
