Коли ти революціонер — ти не раз розколеш своє «я». Але коли ти обиватель і служиш, припустім, у якомусь департаменті, то хоч ти об'єктивно й маєш тенденцію бути царем природи, але суб'єктивно ти — гоголівський герой. Справа тільки в тому: чи бути тобі Акакієм Акакієвичем, чи держимордою. Тут маєш вибір.
Така, як бачите, складна ситуація що до пролетарського мистецтва.
Як-же його трактує «енко?».
Перш за все він «цітнув», як і треба було чекати, Леніна за тією брошурою, що про неї ми вже говорили, і сказати до речи: дуже не на свою користь. Але така вже просвітянська логіка. Скажи про ленінську «закономірність розвитку пролетарської культури» і бухни «за рибу гроші»:
— «Сором-же дехто має й не кожний наважиться викликати образи Марій»
Словом, спекулюй Гаврило — сьогодні твій день. Бо й справді: скільки тих цитат можна навитягати! Цілі томи! От хоч-би з брошюри: «Краще менше, та краще»:
— «в питаннях культури розгониста хапанина (чи не від «хапа» пішла?) шкідливіш за все (Ленін, очевидно, має на увазі 2 повісті й 10 оповідань за 7 місяців). Це багатьом із наших юних літераторів слід було-б намотати собі гарненько на вуса».
А от із брошури «Що робити»:
— «робітники беруть участь у виробництві соціялістичної ідеології не як робітники, а як теоретики соціялізму, як Прудони й Вейтлінги… А щоб їм це вдавалось, треба, щоб вони не входили в штучні рямці літератури для робочих, а вчились-би опанувати загальну літературу».
Таких цитат навитягати багато можна.
Так як-же просвіта трактує наше мистецтво?
Спершу вона пише свою «засаду» про його класовість, а далі, вибачте за вираз, дає формулу:
— «Майбутнє мистецтво не може бути «созерцательним», «абстрактним», воно буде витікати з надр самого життя».
