Так каже Заратустра з задрипанок. Так каже «енко».
Але чому обов'язково сьогоднішнього? Чому не вчорашнього? Хіба не можна «помарити в минулих віках» і взятись за вивчення днів паризької комуни, або великої французької революції? Хіба не можна про них писати твору? Не можна? А ми й не знали! Тепер розуміємо: він буде контрреволюційним чинником і не відповідатиме «виховавчим завданням класи».
Тоді може дозволите зазирнути в майбутнє? Не дозволяєте написати щось подібне до уельсівської фантазії? Їй-бо, буде цілком «червоним і благонадійним».
Але «енко» суворить брови й не дозволяє. Тоді ми до нього з цитатою й не з кого-небудь, а з «самого» Карла Маркса:
— «Чому дитинство людського суспільства, де воно розвивалось найпрекрасніш, не повинно бути для нас вічною радістю, як ступінь, що ніколи не повториться?».
От тобі й розкоші сучасности! Але все таки чому-ж це? А тому, каже, усміхаючись, Плеханов, що «мистецька вартість художнього твору визначає удільну вагу його змісту». От чому!
А в тім, ідемо далі:
— «Пролетарський письменник утворить свої «ливи-переливи душевні — навколо машин і тракторів».
Чи не «перл»? Так і пре просвітянином із кожної літери. Бо-ж справа не в тому, що нам доведеться довго ще повозитись з плугами, справа в тому, що художня фантазія «енка» далі трактора ніяк не йде. Можна битися об заклад, що, коли ми слухаємо радіо-концерт, просвітянин, що живе в тім-же будинкові, «грає на грамофона».
Але годі! І так нас лають за ядовите перо.
Але що-ж таки, нарешті, ця загадкова просвіта?
Висловлюючись високим штилем, просвітою зветься не той фізичний «енко», що за нього розпинається на своїй доповіді Сергій Володимирович Пилипенко, а та абстрактна категорія в психіці суспільства, яка за наших днів становить архи-конкретний консервативний чинник. Вона «подвійности», як пише «енко» «не розуміє, але вона слабує на
