логіку. Вона — «темна наша батьківщина». Їй, як пише той-же «енко», «противна складність». Але вона хоче жити, бо-ж не дарма вона шукає «вказівок, яким чином використати буржуазні знання», бо-ж не дарма вона нарікає, що «життя не встигло набути сталих форм» і, очевидно, має ту складність, що їй противна. Вона в українських умовах новий рант'є селянського непу. Вона весь час плутається між «поміщицькою молотилкою й громадським трактором», і не знає, чого їй треба.
Ми знаємо й кажемо:
— їй треба до лікнепу, їй треба покинути писати оповідання й взятись за роботу. Їй треба навчитись грамоти. І потім вчити мільйони неписьменних селян. Їй треба зробити культурну революцію на селі. Це її історична роля. Їй треба забути про вірші й іти виховувати з селькорів хороших журналістів. Бо-ж одна справа вигадувати бездарну «Нечаївську комуну» і зовсім инший смак написати побутовий нарис із життя якоїсь справжньої комуни на Полтавщині. Цю комуну прочитаємо й ми, а про робітників і селян із глухих закутків і говорити не доводиться. Це буде не мистецький твір, але корисний твір журналіста. Треба покинути високі матерії й не лізти не в своє діло… до того-ж: епоха горожанських війн все одно почалась. От вам вся критика, що її чекає «молода» молодь.
Нам потрібні, товаришу Пилипенко, клубні робітники, завсільбудами й навіть економісти та інженери, а ми — хочемо чи не хочемо — виховуємо, пробачте за різке слово — лодарів. Тут ми переходимо до ролі «Плугу».
По-перше:
— даремно Пилипенко гадає, що ми, говорючи про просвіту, мали на увазі його організацію. Ані Гарту, ані Плугу ми не чіпали. Инакше ми б цитували або гартованські або плужанські збірники. Ми таки говорили про просвіту. Що в Плузі вона має великий вплив на маси — од цього ми теж не одмовляємось. Але це зовсім не значить, що нападки були на організацію.
По-друге:
— Плуг відограв одну з своїх історичних ролей. Ім'я Пилипенка (без усякої іронії й цілком серйозно) буде занесено на червону дошку. Але будьте, дорогий товаришу Сергіє, до
