«Єто што за Єруслан. Хі-хі!»
С. Пилипенко.
Яке зворушливе єднання: революціонер Пилипенко і… вбога реакційна просвіта. Таке неприродне сполучення ми з'ясовуємо тим печальним фактом, що наш друг, працюючи кілька років в літературній організації, й досі не наважився вияснити для себе природу мистецтва.
Ми, звичайно, не будемо тупати на одному місці й знову писати абетку: хай тов. Пилипенко ще раз і уважніше перечитає нашу другу статтю. Ми підемо далі й поставимо ще деякі актуальні питання.
І от знову «ступаємо на слизьке й знову притягуємо Троцького»:
— «коли мені чого соромно, так це не тому, що в мене в цих суперечках буде формальний збіг з тим чи иншим білогвардійцем, який розуміє мистецтво, а тому, що я примушений перед цим білогвардійцем виясняти партійному публіцистові, який обмірковує художність, перші літери абетки мистецтва».
Отже й нам соромно! Їй-бо, соромно, тов. Пилипенко! Але вам, на жаль, як ми бачимо — байдуже: инакше-б ви не нашпигали себе такими убійчими епітетами. Словом, ви вимагаєте від нас, щоб ми говорили з вами, як із печальником «сопливої» когорти.
Як цього не хотілось робити — вам навіть і на думку не спаде: друг ви нам, приятель і однопартієць до того. Та доведеться, мабуть, задоволити ваше бажання.
|
|
Отже, нарешті! Нарешті, ми маємо можливість полемізувати з письменною людиною… і не з ким-небудь, а з самим багатирем Єрусланом Лазаревичем (і так називає себе наш шановний опонент). Його так роздратував «орел-Хвильовий, який хіхіка з робітниче-селянської молоди», що він, не чекаючи
