відповіди, почав «жарить» двохстатейним дуплетом. Ну, і що-ж: піднімаємо рукавичку. Хай вплететься й наша квітка в його триумфальне «шествіє».
Виступові тов. Пилипенка «олімпійці» гадають присвятити декілька розвідок.
А в тім, да не подумає маестро, що такою честю ми шануємо його статті:
— справа йде про мистецький авторитет нашого літературного супротивника. Саме на цю фортецю «Олімп» і веде свою третю атаку.
Сьогоднішня баталія для нас і для всього радянського суспільства має величезне значіння: обеззброївши хоч наполовину українського «теоретика» напостівської естетики, пролетарське мистецтво буде святкувати чималу перемогу на фронті літературно-історичних сутичок.
Отже, ми одверто заявляємо шановному гросмайстерові: його «оригінальні» вправи страждають на дешеві «словеса» і страшенно бідненький і бліденький зміст. Це гра на темних інстинктах — не більше. І тому ціна їй за п'ятибальною, як писали ми комусь — 1+ (єдиниця з плюсом). До того-ж бере нас великий сумнів, що ці статті призначено для письменних… Инакше ми-б не розказали такої от казочки:
— «Де це було — невідомо. Та тільки зібралось «десять розумних», і ну читати листи з «Олімпу». Читали-читали — ніяк не вчитають. Що робити? Покликали Хвильового, а той їм і каже:
— Бачите, добродії «розумні», хочу я вам по щирості сказати: що ви «розумні», то кожне знає, а от що ви навпаки, — про це ще ніхто не чув. Тут дуже проста «пришта»: в першому автор ставить питання «Европа чи просвіта», а в другому — виясняє, що таке мистецтво взагалі й пролетарське зокрема. Зрозуміли?
— Ні, каже тов. Пилипенко: мої «розумні» і тепер «не розпутають». Багато філософії, а вони хочуть, щоб життя було «не складне».
— Шкода, каже Хвильовий. — Тоді може вони дещо второпають про ґатунки статей? Перший ґатунок — то теоретичний онанізм («Праф.»), другий — порожня демагогія (наша просвіта), третій, нарешті — живі думки в живому вбранні «Олімп»). Цім, останнім, і представлено статті Хвильового.
