От коли треба чекати «літературної водички», приправленої дуже несмачним дурманом!
Але який-же це «політичний млин», що його «закрутив» Хвильовий?
Висовуючи голословче твердження про думки «олімпійця» (цеб-то в своїй більшій частині плеханівські), які начеб-то «скеровані на втворення ідеологічної непи» і є «по суті напад на пролетарську диктатуру», наш маестро патетично доносить:
— «24 травня обізвалась на голос тов. Хвильового цитадель українського старого слова й українських старих думок — ВУАН і влаштувала диспут».
Ну, і що з того? Що це доказує? Очевидно, тільки актуальність цієї справи. Ми прекрасно розуміємо, що до нас (як і до вас, тов. Пилипенко) припряжеться кілька політичних прохвостів з міщансько-петлюрівського табору. Але ми знаємо й те, що для них єсть ГПУ і цензура. Чого ви так боїтесь ВУАН? Хіба це не радянська установа? Це-ж «ліве ребячество» — не більше, і з ним не збудуєш нової радянської держави. Ми глибоко переконані, що петлюрівська наволоч ненавидить не Пилипенка, а саме — Хвильового, бо останній — хоч це й дивно — глибше дивиться й в самий корінь справи. Бо й справді: чи не пора покинути гримати на нашу академію. Невже на 8-му році революції нема инших способів боротьби? Голова київської філії «Плугу» тов. Щупак вміє далі дивитись: це-ж він висовує теорію співробітництва, замість відсталої — використання. Що це значить? Це значить, що настав час т. з. інтелектуальних боїв.
Утворивши атмосферу співробітництва й витягнувши своїх академиків на прилюдний диспут, ми будемо мати потрійну користь:
— По-перше — вони дадуть нам ті сховані знання, що на них можна наштовхнутись тільки в безпосередній розмові. Бо це-ж зовсім за наших умов не «діялектика боротьби: все, що на користь нашим ворогам, є на шкоду нашим приятелям». Це просто — слабкенька логіка, або — певніш не погана софістика. По-друге — так ми скоріше вивчимо свого ворога. І по-третє — силою свого дорослого інтелекту ми остаточно скомпромітуємо «академічну ідеологію». Цеб-то ще на кілька відсотків зрадянізуємо ВУАН.
