кров іще бурує молодецьким войовничим духом. А що буде, як їх зачепить велика хуртовина?
— Нічого не буде, — скрипучим, дерев'яним голосом прорипів полковник Караулов: — ми зайвий раз покажемо силу нашої зброї.
Обличчя Вертепову перекривила презирлива посмішка.
— Шапками закидаємо? На жаль, шановний Миколо Олександровичу, нам на цей раз шапок не вистачить. Я навмисне почав з тилу, а тепер повернемося до фронту. Просто нас, на північ, лягли широкі степові простори Кубанщини й Ставропілля. Дозвольте нагадати вам про двомільйонну безправну бідняцьку масу — так званих городовиків-селян, що їх загнали сюди злидні. Війна придавила їх докраю, революція розкриє їм очі. А сотні тисяч озброєних фронтовиків-городовиків дадуть їм ту силу, що здійметься шурганом і змете нас і вас, панове Чермоєв і Коцев, коли ми не вживемо заходів.
Чермоєв зухвало закопилив бриту губу.
— Що нам до їх і їм до нас?
— Ой, не кажіть… Коли віє шурган степами, то й урвища в горах ревуть буревіями. Їхня й ваша біднота швидко порозуміється, поставивши спільне для всіх домагання: землі!
— Землі?!
Просте, коротеньке слово пролунало, як постріл, як сиґнал перестороги. Тривожно заворушився в своїм кріслі Чермоєв, пригадавши свої багатющі нафтові ділянки. Очі кумицького князя Рашидхана Капланова блимнули хижими вогниками; рука підсвідомо лягла на визолочену ручку кинджала. Навіть дерев'яне обличчя полковника Караулова виявило щось подібне до занепокоєння.
— До нашої землі їм — зась!
— Землі ми їм не дамо! Наші діди й батьки завоювали ту землю власною кров'ю!
Вертепов криво посміхнувся.
— Ну що ж? А вони тепер намагатимуться завоювати її в нас — теж власною кров'ю.
Оксамитний баритон військового отамана розкотився горошинками сміху.
— Ви прибільшуєте, Григорію Абрамовичу. Що може зробити розпорошена неорганізована селянська маса проти дисциплінованої сили? Кубанське козацтво може виставити проти їх багато-бідно 33 полки, 14 пластунських батальйонів і 6 батарей. У нас, у терців, теж є 12 полків, 2 запасних сотні й 2 батареї. Думаю, що з такими силами козакам не страшно ваших селянських шурганів.
— А ви спробували підрахувати сили супротивника? Десятки тисяч озброєних фронтовиків буйною повінню розливаються по станицях і селах Північного Кавказу. Рушили вже не випадкові розпорошені групи, а цілі бойові одиниці, з пев-
