— Буде! Це — Маринці.
Отямилася, провела рукою по чолу і враз згадала: озеро, порепані губи, страшне, обвітряне, виснажене обличчя. Закрила його обома руками з гіркою думкою. Потвора!.. Але він тепло й м'яко відхилив обидві долоні й глибоко зазирнув під довгі вії. Очі йому сяли, як і раніш, там, над Урусколем.
— О, Гаврику!..
Плакала й сміялася щасливо й закохано.
— А тепер — до Маринки!
Біля возів з хворими Тася побачила новину: прив'язана до воза, стояла звичайнісінька коза.
— А то що таке?
Рогожін засміявся.
— Думаю, що — коза… Отож через неї я й забарився трохи. Розшукав комлицький зимовник і… для маленької Катрушки…
Маринка ойкнула й не зчувся Рогожін, як вона вчепилася в нього й закрутила його дзиґою.
— Та золотенький же мій Петровичу!.. Як же це ти догадався? Та я б тебе розцілувала, коли б он, Тася, так тебе очима не їла!.. Як же це вам пощастило?
Рогожін зніяковів і пояснив з винуватою посмішкою:
— Боюся сказати… Віддав хазяїнові свого годинника, а хазяйці, вибач, Тасю, твою заручальну каблучку. Таке мені горе: шість років беріг… А тепер — хоч наново сватайся!
Тася радісно засміялася, кинулася до нього і перший поцілунок дружини затулив йому губи.
Щастя межує з горем і життя цвіте поруч смерти… Того ж дня вмер від тифу член реввійськради, начальник загального резерву армії Одарюк.
Армія мандрувала степовими манівцями, розбившись на загони й гуртки. Третина її вже лягла в пісках від холоду, голоду й хвороб. Трупами людей і коней засіяло мовчазні простори. Лежали купами під буграми, забившись у затишок, падали над дорогою — і вітер засипав їх пісками летючими. Там і там виглядали з заметів ноги, голови, покинута ґвинтівка, повозка, лафет. Одні вмирали, інші йшли тим же шляхом або звертали обабіч сумного кладовища.
Загін, де йшов Рогожін, тримався довше. Не було харчів, але сяк-так живилися „комлицьким чаєм“. Рогожін умів обрати кращу путь поміж бурунами й знайти воду. Проте смерть брала своє: дохли коні, мерли люди, їх викидали в пісок. Тася й Маринка ходили біля хворих, скільки могли; Рогожін допомагав їм. Здибалися в степу з групою, де був Байсунгуров.
