За пропозицією голів — ЦВК Рубіна й райкому Крайнього вирішили обмежити дальші воєнні дії обороною Кубані проти денікінців. Армію Сорокіна зняти з азовсько-ростовського фронту. Таманську групу перекинути до Катеринодару.
Події розвивалися грізно й бурхливо. Білий шурган віяв степами кубано-ставропольськими на Катеринодар, на Армавір, на Ставрополь. 20–25 липня полки Дроздовського й Казановича змели останки армії Калніна з Виселок і Кореновської аж за станцію Динську, 30 верст од Катеринодару. Тільки таманцям пощастило затримати їх і, навіть, потіснити з Динської. 18 липня колона Боровського взяла ст. Кавказьку й відкинула червоні частини на Армавір. 21 липня загін полковника Шкуро, проскочивши з Терека, захопив Ставрополь. 27-го добровольці взяли Армавір.
Сорокін — талановитий і рішучий командарм, але властолюбна, невитримана, дріб'язкова й легковажна людина — вирішив, що настав час виступити в славетній ролі народнього героя, спасителя Кубані, Катеринодарський погром Корнілова він приписав, звичайно, своїм здібностям, а не піднесенню робітників і мужності червоних бійців. У сорокінській армії жила віра в його бойовий талан і вдачу. Він іще вмів повести за собою полки в криваву січу, на смерть чи на перемогу.
Одвівши свою армію з ростовського фронту в район ст. Тимошівської, Сорокін звідти раптом кинув її на Кореновську, розбив 28 липня денікінців, розметав ударні полки Дроздовського й Казановича й повів наступ на Виселки.
Центральний виконавчий комітет Північного Кавказу мусів узаконити готовий факт і призначив Сорокіна на головнокомандувача всіма озброєними силами Північного Кавказу.
2 серпня Сорокін кинув на Виселки 25 тисяч бійців і повів їх на штурм денікінських позицій. Земля гула й тремтіла від реву сотні гармат. У диму, в куряві, під дощем куль, червоні частини день-у-день ішли густими розстрільнями на залізні колони Дроздовського й Казановича, вибивали їх із окопів і знов відступали перед їхньою люттю. Сорокін утратив людську подобу, не спавши, не ївши, заганяючи коней і людей, кидаючись сам у січу з своїм конвоєм і піднімаючи з собою полки назустріч вогневому гураґанові… Але зробленої помилки вже не міг виправити. Після перемоги під Кореновською він зняв із фронту одну з найкращих дивізій і послав її в Катеринодар. Хвороба властолюбства не припускала, щоб там, біля самого джерела влади, були таманські частини, а не його, сорокінські… Денікін використав цю помилку й кинув на прорив кінноту Ерделі. 7 серпня Сорокінську армію розбито. Вона покотилася аж до Катеринодару й далі на Кубань.
16 серпня денікінці вступили в Катеринодар.
