— Се-ме-не… Ти?
— Я, браток, я… Ти не бійся, Гаврику, це тільки еспанка. Наша берьоть, їдять його мухи з комарами!
Рогожін слабо всміхався і знов починав плутати мислями й словами.
26 липня над Армавіром нависла небезпека. Білі перейшли Кубань під Кавказькою, погнали передові частини й докотилися до Армавіру. Ранком 27-го десь недалеко грюкали гармати й звуки розривів деренчали у вікнах лазарету. Після короткого бою ударний полк колони Боровського захопив місто. В паніці червоні частини ледве встигли вивезти боєприпаси та санітарні поїзди. Міський лазарет залишився. Хто зміг, тікав сам, світ заочі, або ховався в околицях, по робітничих квартирах.
Нагнибіда мотався по кімнатах, прохав допомогти, лаявся, загрожував, але не міг нічого подіяти: кожен спасав сам себе. Були такі, що тягли за собою й Нагнибіду:
— Ходімо, глупак, доки не пізно, його не спасеш, та й сам загинеш.
— Іди ти… до богової мами! Він мене з-під денікінських багнетів виніс! Залишаюся тут із ним і баста. Що буде те й буде.
Кімната спорожніла. Коридором линули зойки й плачі покинутих поранених. Нагнибіда пройшов по лазарету.
— Чого скиглите, багнет вам у пузо? Нічого страшного немає, все брехня! Ось гляньте, я своєю волею остався, їдять його мухи з комарами… Підбери соплі, братва, — революція не любить сопливих!
Він позачиняв двері, сів біля вікна й замислився. По вулиці розкочувалися останні хвилі бою, розсипаючися окремими пострілами й затихаючи. Думки розгубилися: все передумано. Твердо знав, що денікінці не милують ні хворих, ні поранених. Нахмурився:
— Кінчати треба, тов. Нагнибідо!
Поліз до свого мішка за наганом.
— Таке то, Семене Дем'яновичу… Довоювався!.. Сам собі артилерія, сам собі піхота й командарм… Хм… Два набої — не рахую… П'ять набоїв — п'ять ворогів: Нагнибіда промаху не дає… Хе-хе!.. Це вже не так погано, їдять його мухи з комарами!.. Два набої не рахую: один Гаврикові, другий собі. Так то, браток! Я сказав: живого не покину на поталу…
— П-и-т-и…
Мотнувся до хворого, підвів обережно й напоїв, зробивши веселе обличчя.
— Хе-хе… Живемо, Гаврику! На краще пішло!
— А чо-го… в кім-на-ті… по-рож-ньо?
— Вилікувалися всі, Гаврику!.. За нами черга.
