гудок сирен на кораблях та на фабриках в усіх закутинах земної кулі сповіщав про оту епохальну хвилину, в якій представники людського племени вибиралися в гостину до своїх найблищих сусідів у всесвіті.
Артименко нагадав усі описи відїзду міжпланетного судна, нагадав усі пеани, які знімалися із стовпців всесвітньої преси на честь людського ґенія. Нагадав цілу повінь статей, причинків та нотаток, горячих полємік та баталій, які велися на тему Марса та сміливої подорожі в журналах та часописах цілого світу. Нагадав те захоплення, яке огорнуло ціле людство на точці того всього, що мало якийнебудь звязок з Марсом.
В кожному, хочби й як паршивенькому, ресторанчику подавано котлєтики а ля Марс, якийсь проворний купчик придумав і пустив в торговлю автоматичні ґузики, якими нібито Марсіяни запинають свої штанятка. Жінки почали носити нову причіску, яку в своїй уяві бачили на головах марсіянських красунь, по аптиках продавано гіркий марсіянський порошок, подібний своїми наслідками до тієї води, яку перед сотнями літ продавано в Европі з етикетою, що носила назву імени передостаннього австрійського імператора. . .
Час перелету обчислено на вісім днів. Судно, яке мало перебути земну атмосферу із невеликою скорістю, з уваги на те, щоб його не стрінула доля усіх його попередників, видіставшись поза неї мало летіти із скорістю, яка не наражувалаби його мешканців на ніякі шкоди їх орґанізму. Матеріял, з якого збудовано судно, арґініт, надавався найкраще до перелету крізь широку полосу ділання проміння, яка саме починалася за стратосферою й широким поясом огортала землю, бо його, одино кого із усіх металів, оті промінні не проникали. Після обчислень „Queen of Virginia“ мала причалити до Марсової поверхні по вісьмох днях.
Опуститись мали наші подорожні недалеко Марсового мерідіяну на великому суходолі, який вида-
