вався крізь рефрактори обсерваторій степом, на якому піднімалися вершки якихсь будівель чи руїн, на скільки можна було заключати із дотеперішніх обсервацій того місця на поверхні Марса.
Знаком щасливого причалення мали бути світляні сиґнали геліорадних ракет, системи шведського фізика Зіґурда Гаденштадта, які давали таке сильне світло, що його можна було схопити земним телескопом і виказати його приявність у спектроскопі. Ракети ті находилися назовні судна і діяли автоматично по причаленню на поверхню Марса. Три слідуючі по собі в годинних відступах вибухи геліорадних ракет, мали означати щасливе прибуття „Queen of Virgin і’ї“ на марсіянський суходіл. Поворот на землю мав наступити по десятьох днях побуту на Марсі.
Все те, з виїмком повороту, відбулося точно згідно із згори настановленою програмою. Отже „ Queen of Virginia“ злетіла із летунського майдану в Гейфіку, щасливо перебула земну атмосферу, як про це сповіщувало помічення усіх астрономічних обсерваторій, щасливо перебула лінію, де кінчається притягання землі і починається притягання Марса, й щасливо прибула на його поверхню. Три вогняні знаки, що слідували у годинних відступах по собі, які запримічено в околиці марсійського суходолу біля мерідіяну, доказували, що мабуть наші подорожні дісталися живі на Марсову поверхню. Та на тому й кінець.
Минуло від відлету умовлених двадцять шість днів a „Queen of Virginia“ не повернула на землю. Минув ще тиждень і почали минати дні за днями, а судно не вернулося. Виринули всілякі здогади, що моглюби спричинити його задержку; почалася знов ґазетна полеміка та незабаром ціла справа перелету на сусідню планету та доля її учасників почала займати щораз менше місця на сторінках ґазет аж вкінці цілком зникла із них. Забулося, як богато дечого забувається на нашій земленці. Зрештою богато інших, актуальніших, може
