дрібних всуті річи, справ заступило її місце в публичній опінії. Це ж таке звичайне, людське.
Якийсь час заняла людську увагу справа назріваючого вибуху війни між австралійською федерацією і занзібарським цісарством за право риболовлі на індійському океані, то знов вибух вулькану в Арденах звернув увагу світа на маленьку загибаючу французьку республіку а опісля її війна з Провансією. Так справа судна „Queen of Virginia“ зійшла з овиду і тому саме натяк на неї, який Степан Артименко почув від свого приятеля з Святошинської обсерваторії, так його збентежив.
Все те блискавкою пересувалося в думках Артименка, який розсівшися вигідно в кутку авта, що хвилини принаглював шофера, щоб той поспішав. А авто стрілою пронеслося крізь Мазепів майдан, завернуло на проспект гетьмана Многогрішного, проїхало біля величавої палати міністерства воздухоплавства й видісталось незабаром на передміські бульвари а відтак покотилося по святошинському шоссе, по обох боках якого видніли численні віллі та літні тереми київських богачів.
Сутінок щораз то більше огортав землю. Гень за святошинськими лісами зайшло сонце, полишаючи по собі велику, червону заграву на заході неба. В стороні Київа заясніли світла, мерехтячи тисячними зірками на темно-зеленому фоні садів та парків, що зеленим вінком окружали це гарне місто.
Степан Артименко ще раз перебігав в думках все те, що нагадував йому звук отих слів „Queen of Virginia“. Якась невгамована, безмежня радість розпирала йому груди на саму думку, що оце він може перший сповістить світ про долю сміливих мандрівників у всесвіт. Та-ж прецінь Ігор не даремно закликавби його в Святошин. Прецінь щось в тому мусить бути! Тільки що?
І ставала перед очима його душі уся велич і ґрандіозність тієї подорожі на сусідню планету, якої не злякалися три смільчаки, хоч добре було їм звісно, скільки жертв проковтнули всі попередні
