невдалі проби того рода подорожей. І нагадався йому міт про Ікара, нагадались йому усі безчисленні змагання людського духа осягнути недосяжне, доконати надлюдського, ступити там ногою, куди тільки людська думка знятися може!
Так! Так!
Це ота безсмертна іскорка, яку запалив Прометей ще колись там на заранні людського роду, а яка жевріє й досі в людських серцях й жевріти-ме доки ті серця битимуться на нашій землі. Це вона так ворушить людського духа й рве його без упину вперед.
І гордістю сповнялося серце Степана Артименка, що оце може він сповістить світ про долю тих, яким першим судилося діткнутися своїми ногами сусідньої планети, йому, українському журналістові!
Нагадав, з яким завзяттям боролися народи за цю честь, щоб їх представник взяв участь у тій подорожі. І мимовільно зявилася усмішка на його устах, коли усвідомив собі цю безперечну правду, що ще й сьогодні, в XXI віці істнують народи, що ще й сьогодні всупереч всім теоріям, голошеним фанатиками перед віками і намаганням, даремним що правда, які коштували море людської крови та сліз, істнують поміж тими народами суперництво та, більше як колинебудь, почування окремішности. Нагадав, скільки крови пролилося отут, на вулицях того гарного Київа, в ту далеку епоху, коли то північні варвари огнем та залізом хотіли стерти з його рідного народа знамена окремішности, аж поки не вдалося знівечити ці дикі намагання надлюдським зусиллям великого гетьмана Данила, я-якого крицевий памятник красується проти гетьманського терему.
Степан посміхнувся.
Авто котилося широким шоссе й наближалося вже до астрономічної обсерваторії, що находилася на одному із горбків серед ліса, край бічної доріжки, що йшла ліворуч від шоссе.
