Вийшовши на плятформу, що вкрита була банею, Ігор всказав Артименкові крісло, яке стояло біля стола, закиданого картами та паперами, що на них видніли цілі ряди та колюмни чисел та всяких астрономічних знаків.
— Сідай, будь ласка! Що там цікавого у вас, у Київі? — почав асистент.
— Бачиш, Ігоре за отими цікавими річами я саме й зявився тут — сказав Артименко. — Заспокій ти мою цікавість, а я постараюся тобі тим самим відплатитись.
— Якщо ти такий нетерплячий, то можеш в цю мить дізнатися в чому річ! Прошу, будь ласка, переглянь оце — сказав Ігор, вказуючи рукою на скирту паперу, на якому видніли міріяди чисел та математичних знаків.
— Не жартуй, Ігоре! — кликнув Артименко. — Щоби прогризтися крізь оці нетри математики требаби мені хіба ще раз завернутися в нашу ґімназію, в Мелітопіль. Мабуть живе ще наш старий Льоґаритм, що поза козінусом світа не бачив та мабуть, якщо колись не вдалося йому вистругати з мене козінуса, то й тепер цього не вспівби. Будь ласка, лиши ті пташки та шибенички в спокою і скажи отак по простому, в чому річ? Чи є яка звістка про „Queen of Virgini’ю“?
— Слухай, роскажу все, що знаю, тільки, будь ласка, задержи це покищо для себе. Не хочу скомпромітуватися, колиб мої помічення та обчислення показалися хибними.
Тямиш, що від року нема вістки про долю трьох дослідників, які судном „Queen of Virginia“ призначеним до міжпланетного лету, знялися з летунського майдану в Гейфіку в північній Америці і долетіли до Марса. Загал забув про них, як про багатьох інших їхніх попередників, яким не вдалося осягнути тієї мети. Та й більшість астрономів призабула про них, виходячи з практичної точки погляду, що шкода часу займатися ділом, яке остаточно не увінчалося успіхом.
