вильними, хоч в тому не сумніваюся. Я завтра ще раз візьмуся до чисел і надіюся, що зможу тобі сказати, в якому саме місці те тіло причалить на поверхні землі, хоч сьогодні вже можу тебе впевнити, що станеться це десь отут, біля нашого Київа. Я хотів сповістити тебе першого про це моє відкриття, знаючи, що ти вже здавна був лакомий на всякі цікаві звістки, так сказатиб, з першої руки і не хотів поминути нагоди, щоб не зробити тобі малої приятельської прислуги!…
— Дякую тобі, Ігоре! — кликнув Артименко, простягаючи до приятеля руку — спасибі за те, що не забув про свого давного товариша. Я, розуміється, задержу все те, що почув від тебе, покищо для себе — хіба тільки требаб повідомити мого шефа, старого Вашківського, щоб приготовились у редакції та друкарні на цю важну новину, якщо із неї маємо скористати — а там тоді, коли ти даш свій призвіл на це і скажеш, що можна, пущу цю вістку в світ.
— Так отже все гаразд Степане — сказав асистент — уявляю собі, яке величезне вражіння викличе ця звістка в широкому світі. Вкінці діждемося може тієї хвилини, коли дізнаємося, що там діється, чи є яке життя на Марсі, коли не одна, досі не розгадана, загадка розкриється перед нами, коли отой червоний Сфінкс, що від віків, моргає до нас із безмежнього простору заговорить до нас своєю мовою. Одно тільки бентежить мене, чому подорожні „Queen of Virgini′ї“ якщо вони заховалися при житті, а що так воно мабуть є, це доказує їхній поворот на землю, не дали через такий довгий час ніякої звістки про себе. Прецінь у них було доволі середників, щоб подати нам яку вістку. Доказом цього є хочби ті світляні сиґнали, які вправді діяли автоматично із вні судна при зіткненню його з поверхнею Марса, та все-ж таки ними вдалося сповістити про їхнє прибуття на Марсову поверхню. Хоч би навіть їх радієвий апарат й не виправдав сподівань не діючи на таку
