віддаль, бо ж як тобі звісно ще й досі, хоч маємо стільки всякого рода винаходів та відкрить, хоч знаємо як обходитися із електричними та радієвими филями, ще досі не знаємо їх єства ні не вміємо пояснити того, як саме вони і по чім пливуть у просторі то все-ж таки вони повинні-би подати яку вістку про себе.
Бачиш воно у світі так, людина скорше потрафить запримітити та навіть приневолити собі служити наслідки якогось ділання, як збагнути його причину та єство! А то більше року проминуло, як полетіли вони і поринули як камінь у воду. Я не дивуюся зовсім, що світ так скоро призабув про них. Бо-ж тільки нагадай — скільки то було вже летів у всесвіт і кожний з них кінчився невдачею. Вибиралися спершу на місяць то знов на Марса. А останньо, може нагадуєш собі, як той богатий чілійський торговець свиней вибирався аж на Венеру! Вправді не полетів так далеко та скупався із своєю ракетою в озері Тітікака, та все-ж таки всі ті невдачні лети відбирали в людства віру в успіх того рода підприємства і я, як кажу, цілком не дивуюся, що й лет „Queen of Virgini′ї“ потрактовано остаточно також забуттям. Тимбільше вражіння буде, коли те судно поверне таки на землю, виконавши своє завдання.
Степан Артименко сидів як заворожений, під вражінням усього того, що почув від приятеля. Силкувався зясувати собі все те й відтворити в своїх думках та немов якась хаотична мла огорнула його мозок й тільки від часу до часу виринали серед неї якісь химерні, уривані, неповязані з собою зображення, що укладалися в кошмарні думки, хаотичні, недоповнені уривочні слова та речення....
— Ага!… Вертають… Поворот з Марса!… Ні! — не те! Рокова хвилина!… Нова епоха в історії людства!…
Здрігнувся.
