бажаючих побачитися й поговорити із Степаном Артименком. Що хвилини доводилося йому пояснювати цікавим, що пана редактора Артименка не можна бачити ні з ним говорити. Помагав собі при тім жестами, морганням густих, навислих брів та мовою рук, які пускав в рух, як крила вітряка. А мав перед собою ріжномовну та ріжноколірову публику.
Найбільше впертим та влізливим показався один турист з вигляду Американець, містер Черчіл, як опісля показалося. Високого росту з широким лобом й кінськими зубами, з фотоґрафічною камерою й біноклями на відстаючому животику, являвся що пів години з настирливим бажанням інтервювати Степана Артименка. Був це міліярдер, власник хемічного тресту з Арізони, що прилетів своїм люксусовим літаком, щоб на власні очі побачити причалення міжпланетного судна. Являвся він усюди, де можна було тільки побачити щось незвичайного, небуденного. Не поминув вибуху вулькану в Арденах песячих перегонів в Амальфі, був одним з перших на славному засіданні катальонського парляменту підчас якого опозиція привела так добре й прецізно змайстрованого гомункуля-куклу, що представляла собою опозиційного посла Омвієду, що щойно по восьмигодинній промові представники уряду полапалися, що це говорить автомат а не людина.
Отже цей містер Черчіл настирливо домагався побачення з містером Артименком. Дверник Терешко зпочатку ввічливо, відтак щораз то більше піднесеним голосом заявляв що: не приймають!
Єнкі шкірив зуби, всміхався й відходив, щоб знов за півгодини зявитися на ново. Не помогли ні просьби ні поклик на американського консуля, ні навіть більш промовляючі до розуму як до почувань арґументи в виді десятигривенника а опісля Дорошенка[1].
- ↑ На стогривенних банкнотах виднів портрет гетьмана Дорошенка.
