містера Черчіла тільки на половину худший та у великих окулярах на карлючковатому носі. Був це містер Джексон, приватний секретар містера Черчіла, який видко чимало нашукався свого патрона, бо здорово задихався. І майже рівночасно роздалися по обох боєвих сторонах оклики в більш мирному й докірливому держані тоні як попередні.
— Терешко, а це що? Що за бешкети вичиняєш?
— Містер Черчіл, містер Черчіл…
Тут почали обі сторони вияснювати ситуацію і назріваюча буря розвіялась.
Такі й тим подібні сцени траплялись перед входом у терем «Вістей», в тих днях дуже часто, переважно на долині хоч інколи вдавалося особливим сміливцям дібратися аж на третій поверх перед двері, що вели у редакційні кімнати.
А Артименко працював. Що кілька годин зявлялося нове надзвичайне видання «Вістей, в яких ще раз перейшов він все те, що торкалося справи „Queen of Virgini‘ї“ та планети Марса.
Сама думка перелету із землі на Марса й теоретична обробітка пляну подорожі належала Робінзонові Мек Дудлєєві, професорові астрономії на оксфордському університеті а виконав цей плян Тома Р. Ґрегем, інженір металюрґічних фабрик у північній Вірджінії. Робінзон Мек Дудлєй, людина середніх років, типовий кабінетний вчений, автор численних праць з обсягу астрономічних дослідів, довгі роки леліяв думку розслідити сусідню планету таки на місці, вибираючись в подорож до неї. Після його плянів сконструував інженір Ґрегем судно, яким вони, взявши ще за товариша подорожника Геріксона й пустилися в дорогу. Артименко подав обширні біоґрафії трьох смільчаків, їхні світлини, спинився широко над описом будови міжпланетного судна, бажаючи всесторонно поінформувати своїх читачів, зглядно відсвіжити у їхній памяті те, що рік тому їм сам розказував.
