стей», в якому треба було вмістити все те, що тут за той час діялося на летунському майдані. Підручний апарат, що системою коротких филь вможливлював йому безпосередну передачу матеріялу до кімнат складачів на Володимирській, давав змогу появи ґазети майже рівночасно із описуваними в ній подіями. Від часу до часу мандрувала тією дорогою цікава знимка, то кінські зуби австралійського посла, то цапина борідка маркіза де Перейри, то знов пристрасно розсміяні очі донни Інез, кароокої доні перувіянських верховин. Хвилями піднімалися його очі й блукали по трибуні преси, спиняючись то на тому то на іншому товаришеві по фаху. І тоді зявлялася на його устах усмішка вдоволення, самопевности й якоїсь немов дитячої радости.
— Так, так, думалось йому — куди їм до «Вістей»!
А на Гетьманській трибуні було ще майже порожно. Тут й там виринула яка постать в однострою, на хвильку замаячіла струнка стать міністра військових справ ґенерала Олізара, часом проминув котрий із впорядчиків з витального комітету з блакитною стрічкою на рамени заглядаючи чи все в порядку — зрештою незаняті ще місця ждали на своїх гостей.
Десь біля шіснадцятої години зявилися дві оркестри, київського ґвардійського піхотного полку, що уставились по обох боках трибуни, вслід за ними прибула почетна чета з особистої охорони пана гетьмана з гетьманським прапором, який під звуки музики й із звичайним в таких випадках церемоніялом піднесено над гетьманською трибуною. Чета під проводом молодого старшини виряжена в святочні блискучі однострої уставилась на призначеному для себе місці, дожидаючи прибуття пана гетьмана. Коротке «спочинь» заколихало її ряди, сковуючи їх у гармонійну цілість дожидання.
Гамірно ставало на летунському майдані. Розмови, оклики, шум, що нісся від трибуни та довгого ряду повозок, що прибували з щораз то новими
