товариств, типи добре відомі читачам сатиричних журналів, від худощавого професора «судака» до товстелезного вченого, що вік свій цілий просидів над мікроскопом розглядаючи кормовий провід у паразитів, що загніздилися в околиці відворотної сторони медалі курячої блохи…
Тут головною осею, довкола якої обертався «учений світ» був президент київської академії, загально звісний математик Карачевський. Високий, поставний, з довгими сивими вусами, з привабливою усмішкою на приязному лиці, витався щиро із усіми, відновляв давні знайомства, знайомився з чужими представниками науки — словом поводився як господар, що витає своїх гостей. Йому то та ще двом членам наукового світа припала честь привитати офіціяльною промовою сміливих поворотців з Марса. Серед оживлених розмов, в яких зявлялися щораз то цікавіші проблеми, складалися пляни будучих наукових конгресів то намічалися конспекти нових научних дослідів, минав час.
Найбільш спокою та поваги заховала трибуна преси. Тут кожний кореспондент старався яко мога більше зібрати помічень та вражінь, щоби їх якнайскорше передати своїй Газеті. «Рядкове» підганяло їхню ревність та заострювало обсерваційний змисл, ну й своєрідне суперництво відгравало тут чималу ролю. Це був свого рода турнір, де особиста проворність, мистецький хист та буйна уява виходили на змагання. Ледви один другий перекинулися часом яким словом, кожний був занятий собою, своєю писальною машинкою.
Артименко, випустивши ще пів до пятнадцятої своє останнє надзвичайне видання «Вістей», в якому описував всі приготовання й вигляд города, та подав як останню вістку звідомлення із обсерваторії в Святошині, що „Queen of Virginia“ десь біля 23-ої години ночі пройде в стратосферу землі, зявився у кіоску «Вістей» із двома помічниками та д-ром Ігорем Харитоненком й зараз узявся за роботу. Бо перед північю мало зявитися чергове число «Ві-
