Бондар. Давно вже я бачив ся з товаришами!… Що там дїд Кадило поробляє? Як Чаплїя? Чи ще живий?… А Горобець?… А Чайка? Та всї-всї товариші — відразу й не нагадаєш — як живуть? Розказуй!…
Тарас. Богато вже не стало тих, що воювали разом з вами!… Один Кадило ще живий, та й той на ладан дише. Чайку у Синопі убили, Горобець і Чаплїя у мори потонули!… Я сам в неволї був два роки.
Тетяна. Як, в неволї?… І живий остав ся?…
Тарас. Кому ще жити призначив Бог, той і з пащеки лютої смерти вийде цїлим… Я ще малим повинен був умерти, а от живий зістав ся!…
Тетяна. Чого-ж то так, козаче, що ти малим повинен був умерти?…
Бондар. О, ти не знаєш ще, Тарасе, моєї Тетяни! козацька справа люба її, як нам з тобою, коли не більше!… Розкажи вже її, нехай послухає про біди лицарські. Мої вона давно оповіданя знає, нехай ще знати-ме й твої: козацькі дїти повинні зна-
